Макроекономіка як наука

Ендогенні параметри – це змінні, які модель намагається пояснити. Вони формуються всередині системи. Наприклад, величина заробітної плати, національного доходу, процентної ставки, рівня цін, інфляції тощо.

Екзогенні параметри – це змінні, які модель бере як дані. Це, як правило, вихідна інформація, яка вводиться у модель ззовні. До них відносяться технологічний рівень виробництва, поведінка суб’єктів на різних ринках, рівень оподаткування, обсяг пропозиції грошей, обсяг державних закупівель тощо.

Метою моделі є з’ясувати, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Макроекономічна політика – це політика уряду, що спрямована на регулювання економіки як єдиного цілого, з метою забезпечення її стабільності та динамічного розвитку.

Мета макроекономічної політики – забезпечення повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.

Основними формами макроекономічної політики є фіскальна, монетарна, політика доходів, зовнішньоекономічна та ін.

Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика – це політика, яка спрямована на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або одночасне поєднання обох цих заходів. Податки й державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики.

Монетарна політика, або кредитно-грошова, політика – це політика, яка спрямована на регулювання грошей у національної економіці для досягнення макроекономічної стабільності.

Політика доходів – це політика, яка застосовується для боротьби з інфляцією. Цю політику інакше називають контролем за цінами і заробітною платою.

Зовнішньоекономічна політика покликана впливати на обсяги зовнішньоекономічної діяльності.

Макроекономічну політику здійснює держава та інші суб’єкти економічної діяльності.

 

Дослідження національної економіки (НЕ) передбачає використання великої кількості різноманітних статистичних показників, які характеризують макроекономічні зміни.

Макроекономічні показники поділяють на:

• натуральні, які вимірюють у різних фізичних одиницях;
• вартісні (грошові).

Вартісні показники можуть визначатися у постійних (фіксованих) або поточних цінах. Постійна ціна – це ціна базового періоду (року).

Показники можуть бути абсолютними (натуральні та вартісні) і відносними (визначеними у відсотках).

Показники також поділяють на таки групи: „потокові” та „запасові”.

Потокові показники – це економічні параметри, які відображають передачу цінностей суб’єктами один одному в процесі економічної діяльності і вимірюються в одиницях за певний період часу, як правило, у розрахунку за рік (заощадження, інвестиції, дефіцит бюджету тощо).

Показники „запасів” – це економічні параметри, які відображають нагромадження та використання цінностей суб’єктами і вимірюються на конкретний момент часу, на певну дату (капітал, державний борг тощо).

Існує певний взаємозв’язок між показниками потоку й запасу:

• запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;
• потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

Потоки спричиняють зміни у запасах:

• нагромадження бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу;
• зміни запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його величиною на кінець минулого року можуть бути представлені як потік чистих інвестицій за рік.

Основні складності у вивченні національної економіки є суб’єктивність дослідників, які нерідко є в’язнями своїх теоретико-методологічних упереджень.

Вчені часто мають діаметрально протилежне розуміння економіки: одні з них вважають, що ринок найкраще організовує національну економіку, інші віддають перевагу директивно-централізованому плануванню; державні програми соціального захисту населення захоплюють одних і дратують інших. Джордж Бернард Шоу писав: „Якби всіх економістів зібрати разом, вони все одно не вироблять дійового рішення”.

 

Макроекономіка як галузь науки не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного пошуку. Макроекономічні ідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням централізованих національних держав. Відтоді суб’єкти економічної діяльності, які функціонували в межах території тієї або іншої держави, стали розглядати як взаємопов’язані сукупності.

Першою теоретичною концепцію, яка містить макроекономічні уявлення, був меркантилізм. Термін „меркантилізм” (від італ. merchante – торгівець, купець) запровадив Адам Сміт. Концепції меркантилістів, які зародилися в епоху пізнього Середньовіччя, обґрунтовували необхідність формування централізованих національних держав і захисту національного ринку. У цей період розвивається зовнішня торгівля між країнами, а роль грошей виконують благородні метали. Меркантилісти з’ясували, що саме веде до збагачення країни – перевищення експорту над імпортом, нагромадження золота й срібла чи дешева національна валюта.

На думку меркантилістів, економічною політикою, що сприяє зростанню національного багатства, є протекціонізм – обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку, наприклад, через запровадження високого мита. Водночас ці заходи мали доповнюватися стимулюванням вивозу готової продукції й захистом національного купецтва на зовнішніх ринках. Така політика, на думку меркантилістів, забезпечувала б перевищення експорту над імпортом і приплив золота до країни.

Макроекономічну спрямованість мали й дослідження школи фізіократів. Термін „фізіократизм” (грецького походження і складається з двох слів „фізіо” – природа і „кратоз” – влада, сила, панування) було запроваджено А. Смітом. На відміну від меркантилістів, які вважали багатством гроші, фізіократи виходили з того, що багатством є продукти землі, а джерелом багатства є сільськогосподарське виробництво, а не торгівля.

Засновник школи фізіократів Франсуа Кене розробив макроекономічну