Макроекономіка як наука

 

Об’єкт макроекономіки є розділ економічної теорії, який вивчає економіку в цілому. На відміну від мікроекономіки, де об’єктом дослідження є поведінка окремого економічного суб’єкта, у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників суспільства в цілому.

Предметом (складова частина об’єкта) макроекономічної теорії є агреговані показники поведінки макроекономічних суб’єктів на рівні економіки як єдиного цілого.

Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку як науку.

Позитивна макроекономіка покликана пояснити зміст реальних макроекономічних явищ і процесів обумовлених поведінкою економічних суб’єктів за цих умов. Вона прагне дати відповідь на запитання: якою є макроекономічна ситуація в країні.

Нормативна макроекономіка – це сукупність уявлень стосовно того, якою має стати економіка. Вона ґрунтується на певних ідеологічних засадах та „еталонних” поведінкових функціях суб’єктів господарювання. Її завдання полягає в тому, щоб розробляти рекомендації для проведення економічної політики. Макроекономіка допомагає уряду розв’язувати різноманітні складні питання, які постають перед країною.

Макроекономіка виконує такі функції:

1) теоретико-пізнавальну (гносеологічну), зміст якої полягає в пізнанні економічних процесів і явищ та поведінки макроекономічних суб’єктів;

2) практичну, зміст якої полягає у розробці практичних рекомендацій на основі економічного аналізу. На її основі держава, домогосподарства, фірми розробляють економічну політику;

3) прогностичну, яка полягає в оцінці економічної кон’юнктури та передбаченні перспектив економічного розвитку країни;

4) виховну та світоглядну. Наявний у суспільстві економічний порядок формує відповідний тип економічного мислення та своєрідний світогляд.

Завдання макроекономічної теорії:

1) вивчення впливу поведінки економічних суб’єктів та економічної політики на:

• обсяг споживання та інвестицій;
• валютні курси і рівень інфляції;
• торговельний баланс і т. ін.

2) виявлення факторів, що визначають:

• зміну рівня цін;
• зміну рівня заробітної плати;
• обсяг грошової маси;
• стимулюючу чи обмежуючу фіскальну та грошово-кредитну політику тощо;

3) виявлення причин кон’юнктурних коливань в економіці як у короткостроковому періоді (діловий цикл), так і в довгостроковому (економічне зростання обсягів національного виробництва) :

• вивчення впливу кон’юнктурних коливань на динаміку національних обсягів виробництва, рівень інфляції та безробіття тощо;
• визначення впливу макроекономічної політики на ефективність економіки як у коротко-, так і в довгостроковому періодах;
• дослідження впливу світогосподарських зв’язків на державний бюджет, процентну ставку, державний борг тощо господарства.

 

Методологія – це система наукових знань про шляхи та методи, засоби, інструменти пізнання істини.

Методологія макроекономіки ґрунтується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання економічних систем.

У найзагальнішому плані методологія макроекономіки ґрунтується на двох основних складових:

• загальнонаукових методах пізнання, які включають діалектику та логіку;
• специфічних методах, що включають агрегування, принцип рівно важності, економіко-математичне моделювання, прогнозування тощо.

Діалектичний метод має складну структуру: єдність конкретного й абстрактного, аналізу та синтезу, індукції й дедукції, логічного й історичного, кількісного і якісного аналізу.

Пізнання економічної системи починається з дослідження конкретних об’єктів, явищ і процесів в конкретний історичний період. Але конкретні об’єкти, зокрема макроекономічна система, досить складні, пізнати їх в усій складності в принципі не можливо, тим більше, що вони перебувають в постійному русі, постійно змінюються. Для того, щоб все-таки зробити спробу пізнати цю мінливу цілісність, треба абстрагуватись (відволіктись) від багатьох чинників.

Результатом такого виокремлення є наукові поняття, категорії (наприклад, система, ринок, інвестиція, дохід тощо) як сходинки та інструменти пізнання. Тому виклад пізнаного явища чи процесу завжди починається з абстрактного і рухається у напрямку конкретизації.

Отже, процес пізнання як процес дослідження об’єкта – це рух від конкретного до абстрактного, а процес наукового викладу пізнаного об’єкта – це рух від абстрактного до конкретного. Конкретне – найбагатше за своїм змістом, абстрактне – найбідніше. Але пізнати складний об’єкт неможливо без цього спрощення (абстрагування). Тому метод пізнання і називають „єдність конкретного і абстрактного”.

Аналіз – це метод дослідження, при якому об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо.

Синтез – це метод дослідження, який базується на поєднанні різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

Індукція – рух пізнання від вивчення одиничних конкретних фактів (явищ) до виявлення всезагальних принципів, що їх об’єднують.

Дедукція – рух процесу пізнання від всезагального до конкретного, одиничного.

Метод наукової абстракції – це метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища і очищення його від усього неістотного, випадкового.

Економіко-математичне моделювання – це метод дослідження за допомогою математики і економетрики.

Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання.

Макроекономічне моделювання – це метод дослідження, при якому у спрощеному вигляді при багатьох допущеннях встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічне моделювання використовується для створення макроекономічних моделей за допомогою загальних і специфічних методів дослідження.

Макроекономічна модель – це спрощене відображення зазвичай (за допомогою математичних рівнянь) економічної дійсності, абстрактне узагальнення реальної картини життя (відповідних фактичних даних), що дозволяє виявити і дослідити основні закономірності і риси об’єкту пізнання.