Механізм дій банківських послуг ПАТ Комерційний банк "Хрещатик" та їх економічна ефективність

Найбільш примітним у природі кредитних відносин (на контрактній основі) між банкіром і клієнтом є його неформальність. Контракт є дійсним без підписання угод, шляхом усних переговорів і регулюється адміністративними формами, банківськими звичаями і практикою.

Одним з важливих питань, що відносяться до відносин між банкірами і клієнтами, є поінформованість клієнта про свої права й обов'язки, що виникають при заключенні контракту. Не всі клієнти бувають інформовані про це на самому початку установлення відносин між банком і його клієнтами. Це особливо необхідно при використанні кредитних карток і інших форм банківських технологій. Угода про кредитні картки докладно інформує клієнта про умови їхньої видачі і відповідальності їхнього власника, а застосування електронних технологій у банківській справі сприяє удосконалюванню і розвитку цих тенденцій, особливо у відношенні обмежень банківської відповідальності за фінансові результати.

Велика частина відносин між банками і клієнтами виникає при:

- заключенні агентського договору;

- здачі на збереження майна;

- установлення зв'язків банківської практики з законодавством, що регулює ці відносини [5, 197]. 

Отже, між банком і клієнтом існує якийсь більш складний контракт, за яким на банк покладається багато обов'язків, схожих з обов'язками звичайного агента. Вони разом з відповідними правилами уже ввійшли в банківську практику і підкріплені Цивільним кодексом, Федеральним законом «Про банки і банківську діяльність», багатьма іншими правовими актами.

Взаємини між банками і їхніми клієнтами також регулюються Положенням про відповідальне збереження. Такі відносини виникають у більшій мірі тоді, коли одне особа здає на зберігання майно іншій особі, депозитарієві з визначеною метою на умовах, що майно беззастережне було повернуто депоненту, що залишається власником майна.

Існуюче законодавство ставить розходження між безкоштовним збереженням майна і збереженням за винагороду, але банк та інші депозитарії несуть відповідальність в обох випадках втрату чи пошкодження зданого на збереження майна. Відповідальність за збереження майна, складне явище. У цій області можливі всілякі економічні і правові порушення. І тут, одним формулюванням «Цивільне правопорушення», не обійтися.

Послуги банків і способи безпечного збереження майна й інших цінностей припускають, що сучасні банки навряд чи будуть нести відповідальність за такі цивільні правопорушення, як недбалість у відношенні збереження депонованої власності чи по псуванню цінностей у результаті порушення правил збереження та інше, хоча завжди існує імовірність ушкодження власності, що знаходиться на безпечному збереженні через деякі об'єктивні фактори (пожежі, крадіжки і т.п.).

Усе це свідчить про те, що в умовах подальшого розширення послуг банків по відповідальному збереженню майна стане необхідним прийняття спеціального закону «Про відповідальне збереження майна». Навіть у цьому випадку банкір скоріше буде нести відповідальність у відношенні збереження власності по такому цивільному правопорушенню, як присвоєння власності. Воно може бути зроблено різними способами, але найбільше що частіше зустрічаються – це незаконне заволодіння майном, навмисне нанесення чи збитку псування, незаконне чи використання відмовлення розстатися з ним після зажадання власності кимсь, хто має на неї право.

Якщо банк робить акт присвоєння власності, відмовляючись від узятої на збереження власності її власнику по його вимозі, то відповідальність є строгою, тому що воно служить достатньою підставою порушення законного зобов'язання, що веде до обмеження цивільних прав. Це означає, що банк буде нести відповідальність за присвоєння власності, навіть якщо банк передав власність, що підлягає безпечному збереженню, помилково, по чи недбалості сфабрикованому дорученню. У будь-якому випадку буде визнано, що банк порушив права депонента у відношенні збереження власності.

Банк має право брати власність на платне чи безкоштовне збереження. Розходження полягає в тім, що в одному випадку деяким клієнтам пропонуються послуги по безпечному збереженню, без призначення визначеної плати за них, а в іншому – установлюється визначена плата, застава за винагороду. Кращим вважається збереження власності за визначену плату, коли застава розглядається як складова частина розширеного контракту з клієнтом.

У розвитку відносин між банками і їхніми клієнтами особлива роль приділяється правилам банківської практики, дотримання яких, як це відзначається у Федеральному законі «Про банки і банківську діяльність», дозволяє розкрити сутність банку як кредитної організації. Характер цих правил зводиться до наступного:

1. Банк не може виконувати окремі банківські операції в той чи інший момент, тоді як кожен окремий клієнт може користатися обмеженим колом послуг, але від цього конкретний банк не перестає бути банком. Сутність банку абстрактна, виражає сукупну характеристику своєї реальної діяльності. Тому сутність банку, його відносини з клієнтами доцільно розглядати з урахуванням його ролі в розвитку економіки в цілому.

2. Відносини банку з клієнтами повинні бути об'єктивними: незалежно від різноманіття форм і типів самих банків (комерційний, емісійний, спеціалізований, універсальний і т.п.).

3. Сутність банка, його відносини з клієнтами вимагає визначення властивих йому специфічних рис, особливостей, що відрізняють його від інших економічних об'єктів [6, 138]. 

У цьому значенні банк є таким підприємством, що робить продукт, що відрізняється від будь-якого іншого продукту сфери матеріального виробництва. Банк робить не просто продукт, а товар особливого роду у виді грошей. Гроші, випущені банком як єдиним монополістом серед багатьох суб'єктів, що хазяюють, обслуговують як сферу виробництва, так і