Механізми психологічного захисту та їх вплив на розвиток особистості

Починаючи із З. Фрейда та в подальших роботах фахівців, які вивчають механізми психологічного захисту, неодноразово наголошується, що звичний для особистості в буденних умовах захист, в екстремальних, критичних, напружених життєвих ситуаціях має здатність закріплюватися, набуваючи форму фіксованого психологічного захисту. Це може «загнати всередину» внутрішньо-особистісний конфлікт, перетворивши його в несвідоме джерело невдоволення собою і оточуючими, а також сприяти виникненню особливих механізмів, названих З. Фрейдом опорами.

У вітчизняній психології концепції захисних механізмів також неоднозначні. Один з концептуальних підходів до психологічних захистів представлений Ф. В. Бассіним. Тут психологічний захист розглядається як найважливіша форма реагування свідомості індивіда на психічну травму. [1] Інший підхід міститься в роботах Б. Д. Карвасарського. Він розглядає психологічний захист як систему адаптивних реакцій особистості, спрямовану на захисну зміну значущості дезадаптивних компонентів відносин – когнітивних, емоційних, поведінкових – з метою послаблення їх травмуючого впливу. Цей процес відбувається, як правило, у межах неусвідомлюваної діяльності психіки за допомогою цілого ряду механізмів психологічних захистів, одні з яких діють на рівні сприйняття, інші – на рівні трансформації, спотворення інформації. Стійкість, часте використання, ригідність, тісний зв'язок з дезадаптивними стереотипами мислення, переживань і поведінки, включення в систему сил протидії цілям саморозвитку роблять такі захисні механізми шкідливими для розвитку особистості. Спільною рисою їх є відмова особи від діяльності, призначеної для продуктивного розв'язання ситуації або проблеми.

Разом з тим, в сучасних публікаціях, присвячених цій проблемі, одностайно визнається той факт, що механізми захисту знаходяться між потребою особистості і її задоволенням. Звідси – захист є дзеркальне відображення можливого, але нереалізованого особистістю процесу мотивації або віддзеркалення нездійснених, але в минулому бажаних цілей. Тоді непродуктивність для особистості дії психологічних захистів пов'язана з розбіжністю цілей і засобів їх досягнення у поведінці людини або порушенням міри у співвідношенні мотиву і сил, витрачених на його реалізацію, або поведінкою людини прямо протилежною цілям.

Таким чином, психологічний захист – це природне протистояння людини навколишньому середовищу. Він несвідомо оберігає його від емоційно-негативного перевантаження. Захист не є «вбудована» від народження особистісна структура. У процесі соціалізації захисні механізми виникають, змінюються, перебудовуються. У кінцевому підсумку психологічні захисти стають способом існування нездійсненних потягів, бажань, потреб.

Усі захисні механізми мають дві загальні характеристики:

• вони діють на неусвідомлюваному рівні і тому є засобами самообману;
• вони спотворюють, заперечують, трансформують або фальсифікують сприйняття реальності, щоб зробити тривогу менш загрозливою для індивіда.

Слід також зауважити, що люди рідко використовують якийсь один механізм захисту – зазвичай вони застосовують різні захисні механізми для вирішення конфлікту або ослаблення тривоги.

Функції психологічних захистів, з одного боку, можна розглядати як позитивні, оскільки вони захищають особу від негативних переживань, сприйняття травмуючої інформації, усувають тривогу. З іншого боку, вони можуть оцінюватися і як негативні. Якщо стан емоційного благополуччя фіксується на тривалий період і по суті замінює активність, то психологічний комфорт досягається ціною спотворення сприйняття реальності, або самообманом. [14]

У міру наростання негативної інформації, критичних зауважень, невдач, неминучих при порушенні процесу соціалізації, психологічний захист, що тимчасово дозволяє особистості ілюзорно-позитивно сприймати об'єктивне неблагополуччя, стає все менш ефективним. У разі неефективності його дії, або недостатньої сформованості, при виникненні загрози невротичного зриву індивід інстинктивно шукає вихід і нерідко знаходить його у зовнішньому середовищі. [16] Та й проблема, що викликала неприємності, все одно залишається невирішеною і призводить рано чи пізно до інших захистів, що заважає особистості змінитися, відповідати новим умовам життя.

Особистість – система соціально значущих якостей індивіда, міра оволодіння ним соціальними цінностями і його здатність до реалізації цих цінностей.

Істотною стороною особистості є її ставлення до суспільства, до окремих людей, до себе і своїх суспільних і трудових обов'язків. Особистість характеризується рівнем усвідомленості своїх відносин і їх стійкістю.

На перший погляд представляється природними рисами людини (наприклад, риси характеру), насправді є закріпленням в особистості громадських вимог до її поведінки.

Розвиток особистості – це постійний розширення її можливостей і формування нових потреб.

Зрозуміти особистість – це означає зрозуміти, які життєві завдання й як саме вона, якими вихідними принципами вирішення цих завдань вона озброєна.

З. Фрейд назвав своє вчення психоаналізом – по імені методу, розробленого їм для діагностики і лікування неврозів. Вперше Фрейд заговорив про психоаналізі в 1896 році, а через рік він почав проводити систематичні самоспостереження, що фіксував у щоденниках до кінця життя. У 1900 році з'явилася його книга «Тлумачення сновидінь», в якій він вперше опублікував найважливіші положення своєї концепції, доповнені в наступній книзі «Психопатологія повсякденного життя». Після організації психоаналітичного суспільства у Відні його філії відкриваються в усьому світі, психоаналітичний рух шириться.

У той же час Фрейд стає все більш догматичним у своїх поглядах, не терпить ні найменших відхилень від своєї концепції, припиняючи всі спроби самостійної розробки й аналізу деяких положень чи психотерапії структури особистості, що починаються його учнями.

Це приводить до розриву з Фрейдом самих талановитих його послідовників.