Менеджмент комбікормового виробництва України

Значна питома вага пшениці у комбікормах – 35% і більше, а з урахуванням використання її у зерносумішах, цей рівень ще вищий. Частка ячменю становить 5-25%, кукурудзи – від 8 до 35 відсотків. За науковими даними, у залежності від виду та віку тварин, питома вага зерна окремих культур у комбікормі в середньому може становити: зернобобові 10-15%; кукурудза 20-30%; ячмінь 20-30 відсотків. У той же час при виготовленні повнораціонних комбікормів частка зернових компонентів зменшується до 50-55 відсотків.

З метою забезпечення кормовиробництва країни основними видами сировини пропонуються такі заходи:

формувати структуру зернового балансу відповідно до потреб тваринництва і комбікормової галузі, що передбачає, у першу чергу, розширення посівів кукурудзи, зернобобових, інших високобілкових культур та ефективне використання продуктів їх переробки (шроти, макуха, інші) ;

розробити економічний механізм зацікавлення виробників сировини у збільшенні виробництва якісної продукції та продажу її комбікормовим підприємствам, важливими складовими якого мають бути маркетинговий підхід до формування цін на сировину та взаємодія на основі інтегрування.

Взаємовигідність партнерських інтегрованих відносин зумовлена, перш за все, значною кількістю компонентів, необхідних для виготовлення комбікормової продукції. У результаті аналізу діяльності вітчизняних і зарубіжних інтегрованих структур було доведено, що ефективність виробництва комбікормів значно підвищується при інтегруванні підприємств у корпорації, компанії, агрофірми, асоціації та інші ринкові об’єднання.

У математичній формалізації принципи інтеграції у комбікормовій галузі можна представити так:

а) принцип горизонтальної інтеграції (формула 1)

  ( ), (1)

де n – кількість груп інтеграції,

m – кількість об’єктів інтеграції,

 - комбікормове підприємство j-ої групи та i-го об’єкту інтеграції,

1 – зв'язки з приводу виробництва комбікормової продукції;

б) принцип вертикальної інтеграції (формула 2)

  (2)

де   – підприємства тваринницького комплексу;  - сільськогосподарські підприємства (постачальники сировини, зокрема зернової, і споживачі комбікормової продукції) ;  - промислові та переробні підприємства, що забезпечують сировиною виробництво комбікормів;  - транспортні підприємства;  - підприємства ринкової інфраструктури;  - підприємства з виготовлення устаткування;  - наукові установи.

Цифри у дужках показують поєднання інтересів учасників ринкової інтеграції з приводу:

1 – виробництва комбікормової продукції;

2 – виробництва кормових продуктів для комбікормів;

3 – реалізації комбікормової продукції;

4 – промислового тваринництва (птахівництва) ;

5 – виробництва продукції тваринництва;

6 – реалізації продукції тваринництва;

7 – постачання сировини комбікормовим підприємствам;

8 – постачання устаткування;

9 – наукового обґрунтування.

Виробництво і реалізація комбікормів – складний процес, у якому беруть участь багато партнерів, що належать до різних сфер агропромислового комплексу. Саме тому для комбікормової галузі найбільш прийнятною вбачається вертикальна інтеграція.

На основі проведених досліджень зроблено висновок, що програма інтеграції комбікормових підприємств і галузей, які їх обслуговують, повинна мати такі напрями:

розвиток економічної інтеграції та спеціалізації з урахуванням природних і економічних умов конкретних регіонів;

створення ефективних форм інтегрування, серед яких можуть бути контрактна, агропромислові формування, асоціації та інші;

удосконалення економічного механізму взаємовідносин між учасниками інтеграційного процесу, моделями якого вбачаються наступні: товарний кредит, сумісне інвестування, кормове самозабезпечення, виробництво комбікормів на давальницьких умовах;

запровадження більш досконалої системи економічного управління розвитком виробництва комбікормів на регіональному і загалом державному рівнях.

Розроблено алгоритм обґрунтування цін на комбікормову продукцію. Нижню межу ціни на комбікорми формують витрати виробництва. Це мінімальна ціна, нижче від якої підприємцю не вигідно її виробляти (формула 3) :

  (3)

де  - собівартість i-го виду комбікорму; k – коефіцієнт, що характеризує мінімальний рівень рентабельності.

Цей коефіцієнт враховує мінімально необхідний розмір фонду споживання та фонду розвитку виробництва. Собівартість i-го виду комбікорму визначається за формулою 4:

  (4)

де  - кількість j-го виду сировини на одиницю комбікорму i-го виду (рецепт) ; 1, 01 – коефіцієнт, що враховує втрати сировини;  - ціна j-го виду сировини, що вводиться в i-й рецепт;  - доплата за додаткову доробку (екструдування, плющення тощо) j-го виду сировини, що вводиться в i-й рецепт;  - вартість добавок j-го виду (меляси, кормового жиру та інших) у розрахунку на рецепт i-го виду;  - диференційований норматив витрат на виробництво комбікорму i-го виду.

Мінімальна ціна виробника, навіть якщо вона не вища за середньоринкову ціну, ще не є остаточною, тому що мінімальна реалізаційна ціна i-гo виду комбікорму   включає, крім мінімальної ціни виробника, ще й витрати на реалізацію даного виду продукції  . За умов вільної конкуренції це можуть бути транспортні та інші витрати, а при монопольному ринку – ще і витрати на подолання монополії (наприклад, додаткові затрати на перевезення комбікормів у інші регіони)  (формула15)

  (5)

Якщо мінімальна реалізаційна ціна i-го виду комбікорму   не вища від середньої ринкової реалізаційної ціни   на аналогічний вид комбікорму (що також включає, крім середньої ринкової ціни, ще і середні ринкові затрати на реалізацію  ) і може бути виражена формулою 6: