Менеджмент комбікормового виробництва України

то це підтверджує правильно обрану стратегію підприємства. У такому випадку виробник має можливість встановити свою ціну на комбікорм у межах від   до   залежно від попиту, який є верхньою межею ціни.

Орієнтація на обсяг можливого продажу по встановленій ціні дасть змогу максимізувати різницю між загальними доходами (по всій номенклатурі продукції, що реалізується) і загальними витратами, тобто прибуток.

Ціна, за якою споживач може придбати комбікорм у необхідній кількості, визначається часткою затрат у собівартості тваринницької продукції. Приймаючи, що ціна реалізації виробника на одиницю f-го виду тваринницької продукції  не повинна перевищувати середньоринкову ціну реалізації  , тобто  , частка затрат на комбікорм в одиниці тваринницької продукції f-го виду   визначається за формулою 7:

   (7)

де   – витрати на особливості реалізації одиниці тваринницької продукції f-го виду;   – інші затрати при виробництві одиниці тваринницької продукції f-го виду;   – коефіцієнт, що характеризує мінімальний рівень рентабельності у тваринницькій галузі. Причому

  (8)

де  - кількість комбікорму i-го виду, витраченого на одержання одиниці тваринницької продукції f-го виду.

Якщо  , необхідна розробка ряду заходів для зменшення ціни комбікорму через зниження витрат виробництва і затрат на реалізацію.

За умов формування ринкових відносин у комбікормовій галузі змінюються підходи до прийняття управлінських рішень. Це вимагає удосконалення методики дослідження економічних механізмів розвитку та стабілізації виробництва комбікормів у різних аспектах, перш за все в управлінському.

У третьому розділі ”Удосконалення управління комбікормовим виробництвом України” викладено методику визначення раціонального поєднання тваринництва і кормовиробництва, яка полягає у вивченні тенденцій та проведенні факторного аналізу впливу рівня годівлі на підвищення продуктивності тварин і птиці з використанням елементів кореляційно-регресійного аналізу та розробленої автором модифікованої системи економіко-математичних моделей оптимізації раціону та рецептури комбікормів. Здійснено оцінку оптимальної структури добового раціону дійної корови за основними групами кормів у різних природно-кліматичних зонах.

Залежність продуктивності окремих видів сільськогосподарських тварин від загального рівня годівлі та вмісту у раціонах концентрованих кормів визначалася з використанням розроблених автором моделей регресії як лінійної, так і логарифмованої функцій.

Встановлено, що по розглянутих видах тваринницької продукції:

існує суттєвий кореляційний зв’язок між рівнем годівлі, часткою концентрованих кормів і продуктивністю тварин (усі коефіцієнти кореляції статистично значимі) ;

рівень продуктивності формується з урахуванням кількісної та якісної годівлі, причому у середньому 26% варіації молочної продуктивності корів, 41% варіації м’ясної продуктивності свиней і 50% варіації несучості курей у досліджуваній сукупності формується за рахунок різних рівнів годівлі концентрованими кормами.

На підставі цих досліджень здійснено оцінку оптимальної структури добового раціону дійної корови (масою 450-500кг, добовим надоєм 12кг, жирністю молока 3, 8%) щодо природно-кліматичних зон з урахуванням граничних норм вмісту концентрованих кормів.

Експериментальні розрахунки, проведені автором по зонах України, свідчать про незбалансованість раціонів годівлі за основними поживними та біологічно-активними речовинами.

Запропонована автором методика оптимізації раціонів з одночасним визначенням рецептури комбікормів, а не за стандартними рецептами, дозволить сформувати оптимальну кормову базу, забезпечити збалансованість раціонів, а отже підвищити ефективність годівлі, скоротивши витрати кормів і підвищивши продуктивність тварин. Такий підхід забезпечує раціональне використання комбікормів, запобігає їх перевитратам, що знижує затрати на виробництво одиниці тваринницької продукції.

Однією з причин макроекономічного характеру, що зумовила кризову ситуацію у комбікормовій галузі України є послаблення державної підтримки. Це особливо проявилося у порушенні паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, еквівалентного міжгалузевого обміну тощо.

У дисертації проаналізовано доцільний рівень державного регулювання комбікормового виробництва та обґрунтовані можливості і перспективи його удосконалення.

На основі узагальнення теоретичних положень, аналізу фактичного стану комбікормового виробництва обґрунтовано висновок про необхідність державної підтримки і регулювання галузі на етапі її відродження та запропоновані його основні напрями:

цільове фінансування перспективних проектів розвитку галузі;

усунення диспаритету цін на сировину, комбікорми та на іншу промислову продукцію (енергоносії, транспортні витрати та інші) ;

удосконалення системи кредитування, зокрема, встановлення пільгових ставок для впровадження та підтримки високотехнологічних і науковомістких виробництв, створення пільгових умов для придбання білкової сировини та окремих біологічно-активних речовин;

спрощення та уніфікація системи оподаткування;

послідовна реалізація принципу державного протекціонізму по відношенню до вітчизняних виробників і споживачів комбікормової продукції, поступове скорочення імпорту дефіцитних компонентів та розширення виробництва вітчизняної комбікормової сировини;

організація ефективного механізму експорту конкурентоспроможної тваринницької і комбікормової продукції;

забезпечення режиму найбільшого економічного сприяння перспективним дослідним господарствам базових галузевих НДІ та науковим центрам з питань розвитку комбікормової галузі.

 

 

Проведене дослідження стану і розвитку менеджменту у комбікормовій галузі України дає змогу зробити висновки, що мають теоретичне та практичне значення:

1. Протягом останнього десятиріччя агропромисловий комплекс охопили кризові явища. Найбільш руйнівними вони були у тваринництві і забезпечуючих його галузях: кормовиробництві та у виробництві комбікормів.

За 1990-2000 роки обсяги комбікормової продукції скоротилися більше ніж у 20 разів. У 2001 році, незважаючи на відносну стабілізацію галузі, було вироблено лише 4, 4% від рівня 1990 року – 714 тис. тонн комбікормів. Вони низької якості: зернові складові становлять у середньому понад 70%, що значно вище за рекомендації стандартів ЄС. Через відсутність необхідних компонентів комбікорми не