Методи самоуправління та шляхи їх вдосконалення (на прикладі компанії "Вольво")

 

Вступ

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИ САМОУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Сутність поняття «методи», «методи самоуправління»

1.2 Класифікація методів самоуправління

1.3 Роль методів самоуправління в ефективній діяльності менеджера

1.4 Принципи самоуправління трудового колективу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ САМОУПРАВЛІННЯ В КОМПАНІЇ «ВОЛЬВО»

2.1 Аналіз практики застосування методів самоуправління на прикладі компанії «Вольво»

2. 2 Розробка шляхів удосконалення практики застосування методів самоуправління в діяльності компанії «Вольво»

Висновки

Список використаних джерел

 

 

«Самоуправління» як наукова категорія пов'язана з поняттям «організація». Більш того, самоуправління передбачає об’єднання базових понять «управління» і «організація», а також самоорганізацію. Самоорганізація дозволяє спрощувати управління (а значить, і самоуправління) навіть тим, що й сама здатна змінюватися в необхідному напрямку».

Зрозуміло, що система самоуправління в якості вихідної передумови свого функціонування вимагає деякої попередньої організації, а самоуправління має об'єктивні межі. Завдання полягає в тому, щоб встановити відповідні кордони самоуправління в ієрархії систем, а потім виявити оптимальні форми і методи його організації. Ідея самоуправління стосовно різного роду господарських, правових, соціальних та інших проблем виявлялася актуальною. Наприклад, при налагодженні управління в удільних князівствах на Русі, організації православної церкви і виникнення феномена, вільних російських міст, створення громадських комун, а також міст республік відомих з історії багатьох країн. Як соціальний інститут самоуправління існувало навіть в умовах абсолютної монархії. Скажімо, у вітчизняній історії ХV- ХVI століть «чорні волості» були представлені самостійними громадами з повним самоуправлінням [13, 144].

Демократизація суспільства, звичайно, актуалізує проблему самоорганізації і самоуправління його частин (в якості частини може розглядатися і підприємство, до якої б галузі народного господарства воно не ставилося). Демократія – це перш за все і головним чином контроль суспільства за владою, тоді як управління і самоуправління виконують і інші функції. Але самоуправління на підприємстві, включаючи до складу своїх функцій як мінімум контроль дій адміністрації, безумовно, знаменує собою і початок виробничої демократії. Демократичний стиль управління залишає набагато більший простір для неформального прояви самоуправління, ніж авторитарний стиль керівництва або тоталітарний громадський режим. Однак самоуправління і демократію ототожнювати не можна. Можливі випадки, коли самоуправління є, а демократія відсутня, або навпаки, ознаки демократії в наявності, а самоуправління немає.

З вищевикладеного випливає, що зміни в організації управління, зміна форм господарювання не можуть не впливати і на організацію самоуправління. Розширення самостійності підприємства різко підвищує значення самоуправління: підприємство повинно саме «думати» про незмірно більш широке коло питань своєї діяльності, самостійно вибирати залежно від конкретних умов її пріоритетний напрямок і приймати рішення з організації комерційної та виробничої діяльності, не чекаючи «підказок» або прямих вказівок зверху. Самоуправління невіддільне від управління. Будь суспільний устрій характеризується певним їх поєднанням. Це поняття асоціюється то з трудовим колективом, то з військовими підрозділами, то з положенням справ за місцем проживання чи роботою, то зі станом державного управління, розвитком освіти, культури, медицини, економіки. Інакше кажучи, самоуправління може стосуватися будь-якої сфери життя людини, соціальної групи або суспільства. Є підстави вважати, що форми, методи, умови і ступінь поєднання управління і самоуправління на різних рівнях суспільного устрою – вирішальний фактор, визначає положення людини в суспільстві, його самореалізацію і саморозвиток.

 

 

Стратегічний самоменеджмент базується на безлічі законів, що керують людиною. Основні з них:

- закон цілепокладання – визначає порядок вибору цілей життя;

- закон різноманітності – висловлює вимоги до механізму самоврядування;

- закони соціального спадкування і послідовності розвитку – вимагають гармонійного поєднання генетичної, настановної і свідомої програм життя, їх послідовного виконання в процесі вибору стратегії та планування життя;

- закони біопсихічні та інертності людських систем – відбивають особливо роботи центральної нервової системи як диригента всіх процесів, що відбуваються в організмі. Висловлюючи вимоги законів життя, стратегічний менеджмент здійснює організацію процесів, що протікають в людині як біосоціальних системі. Він дозволяє оптимізувати реалізацію особистих потенцій, зберігати індивідуальність, сприяє вдосконаленню і розвитку особистості, створенню необхідних умов у навколишньої дійсності, досягнення життєвої мети.

Стратегічний самоменеджмент може переслідувати певну мету:

- досягти успіху в житті;

- максимально задовольнити життєві потреби;

- реалізувати життєвий потенціал своєї особистості;

- створити умови, що забезпечують гідне життя родини, і ін.

Один з варіантів поетапного стратегічного самоменеджменту:

1) оцінка життєвої ситуації, реального стану на життєвому шляху;

2) уточнення моделі світу та місії життя;

3) визначення мети життя і основ задуму її досягнення;

4) оцінка обстановки та прийняття стратегічних рішень;

5) вибір стратегії та самовизначення;

6) планування життя (розробка плану, цільової комплексної програми, стратагем) ;

7) стратегічна самоорганізація життєдіяльності і діяльності;

8) стратегічний контроль досягнення життєвих цілей.

Оцінка життєвої ситуації. Ситуація – сукупність умов та обставин, що створили для особистості певні відносини, обстановку в житті. В цілому у багатьох людей (абстрагуючись від сьогоднішньої обстановки в країні) у віці 35-50 років настає етап необхідної перебудови.

Згідно з А. Богданову, будь-яка організація, як би вона не була досконала,