Методи самоуправління та шляхи їх вдосконалення (на прикладі компанії "Вольво")

Аналіз участі в управлінні колективом показує, що одна частина працівників займається управлінням активно, а інша (більша частина) – пасивно. Це пояснюється їх нерівним «доступом» до управлінської діяльності через відмінності в компетентності, що передбачає окрім професійних якостей та інформованість членів трудового колективу про перебіг торгово-господарських процесів. Не маючи достатньої кількості інформації, трудовий колектив (або окремі його члени) позбавлений можливості не тільки приймати управлінські рішення, але і брати участь у їх підготовці та реалізації, якісно виконувати функцію самоконтролю.

Таким чином, у перехідний до ринкових відносин період поряд з організаційно-економічними перетвореннями на перший план висуваються завдання демократизації та самоврядування. Самоврядування можливо в тому випадку, якщо трудовий колектив включений в так звану самоврядну систему організації.

Така структура самоврядування логічна, виключає вплив вищих органів управління на рішення її внутрішніх питань. Структура та функції управління приведені у відповідність до потреб організації.

 

 

З історичної точки зору зовсім недавно, всього лише близько ста років тому, власники власності розпоряджалися нею самостійно і мали право вводить будь-які форми управління, не зважаючи при цьому з думкою суспільства. Власник міг продати своє підприємство або його частину, закрити його, змінити його орієнтацію на впуск іншої продукції, впровадити нову технологію, засоби механізації та автоматизації, звільнивши при цьому сотні робітників.

Сьогодні власник власності, будь це один господар або група осіб, при реалізації принципових, стратегічних планів зобов'язаний рахуватися з інтересами колективу свого підприємства і забезпечувати таку організацію робіт, яка відповідала б правовим положенням, що діють у країні, рішенням профспілок або інших громадських організацій. Участь колективу в організації управління приймає самі різні форми.

Сучасна концепція організації управління передбачає вирішальну роль колективу у прийнятті стратегічних управлінських рішень, а колегіальний стиль управління дає підприємству значні переваги. Член колективу має право знати фінансовий стан, цілі підприємства і контролювати методи реалізації цих цілей.

Колектив – це група людей, яка виникає для здійснення будь-якого виду трудової діяльності (управлінської, матеріально-виробничої, обслуговуючої, соціальної, творчої) ; поділяє цілі, прийняті самою групою або поставлені передній ззовні, і забезпечує об'єднання зусиль усіх членів групи для їх досягнення; розділяє норми і цінності, службовці принципами трудової діяльності та поведінки її членів; має в тій чи іншій мірі внутрішньогрупової інтеграцією, достатньою стабільністю і певним співвідношенням працівників різного статево-вікового, кваліфікаційного і професійного складу; відрізняється певним характером трудової діяльності працівників, тим або іншою якістю їх праці; займає певне соціально-економічне становище.

З юридичної точки зору виділяють три структури трудового колективу: виробничо – адміністративну, соціально-професійну, засновану на поділі праці за професіями та спеціальностями, включаючи розподіл на керівних і керованих, виконавців, і суспільно-політичну.

Дорадче право дає робочими службовцям можливість висловити свою думку при обговоренні питань, внести пропозиції. Прийняти частково – вони не обов'язкові для неї. Дорадчі права дають працівникам отримувати інформацію про діяльність підприємств і контролювати її, висловлюватися. Але реальну участь трудящих, їх представників, трудових колективів в управлінні підприємством починається лише тоді, коли їхні права стають вирішальними.

Удосконалення механізму управління економікою нерозривно пов'язане з розвитком вищої форми демократії – самоврядуванням. В даний час самоврядування в трудових колективах отримало значний розмах.

Система надання акцій службовцям грунтується на теоріях володіння капіталом Луїса Келсо. Він вважав, що тільки широке володіння капіталом може забезпечити рівномірний розподіл багатства і доходу, зберігаючи в той же час ефективність вільного ринку.

Найбільш простий шлях придбання акцій-передача підприємством акцій ісопом за згодою працівників. Більш складний шлях передбачає позику грошей у банку і купівлю акцій. У другому випадку підприємство від імені працівників щорічно робить внески, які дозволяють ісопом виплачувати позику.

Кожен рік підприємство перераховує гроші, які використовуються на покриття частини банківської позики. Акції, куплені на оплачену частину позики, розподіляються за індивідуальними рахунками працівників-власників.

Коли на підприємство приходять нові працівники, на них відкривають особисті рахунки в ісопом. Нові працівники беруть участь у розподілі акцій за ті роки, які вони пропрацювали. Залишаючи компанію, працівники втрачають право на участь у розподілі акцій.

Однією з перших запровадила систему участі у прибутках компанія з виробництва землерийних механізмів «Акерман». Система почала функціонувати ще в 1946 р. Вона являє собою поєднання обох варіантів, передбачених положенням про податки: половина належних працівникові відрахувань від прибутку виплачується відразу, друга надходить в кредитний фонд. В даний час фонд регулює близько 5% акцій компанії. Граничний розмір премії не встановлений. Система охоплює всі категорії працівників.

У компанії «Вольво» порядок преміювання за рахунок прибутку введений в 1982 р. Система охоплює 54 тис. працівників компанії. Керівництво вважає, що впровадження полегшує модернізацію та раціоналізацію виробництва. Премії відраховуються до