Методика формування сімейних відносих у студентів ВНЗ на прикладі дисципліни «Плодівництво»

Проговорення лекції в голос дозволить правильно розрахувати час. Неправильний розрахунок часу, а це нерідко приходиться спостерігати, приносить гарній лекції невиправну шкоду: скорочуючи час, лектор перестрибує через цілі куски, навіть цілі питання, від чого втрачається логічний зв’язок або комкається виклад, що приносить шкоду ясності і чіткості розповіді. До речі, вміння вкластись в певний час – це велике мистецтво, котрим необхідно оволодіти кожному лектору. Закінчення типу: «На цьому я вимушений закінчити за браком часу…» неможна віднести до категорії кращих. Час, відведений для виступу, повідомляється лектору попередньо, і покладати вину за те, що ви не зуміли ним певним чином розпорядитись, на якісь об’єктивні причини неетично. Певна можливість регулювання часу може бути закладена саме в процесі попереднього опрацювання: необхідно відмітити час «проходження» кожного розділу, питання, підпитання. Корисно відмітити, які моменти можна випустити без шкоди для змісту (якісь описи, приклади, ілюстрації) і, навпаки, що з додаткових фактів («резерв») можна привести, якщо часу виявиться більше.

Зрозуміло, що готуючись до кожного конкретного виступу, необхідно враховувати не лише час, але й місце виступу, характер аудиторії.

Попереднє прочитання – це лише перша стадія контролю. Дуже корисно, особливо початківцю, дати своє творіння на рецензію (див. : Додаток) [4]. Критичні зауваження і поради досвідченого лектора – рецензента допоможуть автору усунути непомічені помилки, пробіли, неточності, покращити зміст і форму лекції. Однак заключення рецензента в певній мірі відображає його індивідуальну точку зору, його власний досвід. Крім того, корисно перевірити, як буде звучати лекція в дійсності, в аудиторії. В зв’язку з цим лекція повинна бути надана колективному прослуховуванню і обговоренню на засіданні методичної секції. Лише після цього лекція може бути допущена до читання в аудиторії.

Лише провівши ретельну підготовку, лектор вправі вважати, що він готовий до зустрічі з слухачами. Однак робота над лекцією на цьому етапі не закінчується. Удосконалення лекторської майстерності, підвищення якості лекції залежить не лише від підготовчої, але й від подальшої роботи лектора над прочитаною лекцією [14].

 

 

План. Методика навчання питань:

1. Біологічні особливості малини.

2. Розмноження малини у промислових розсадниках.

3. Сорт малини Новокитайська, його характеристика.

4. Господарсько-біологічна оцінка нових і перспективних сортів малини в умовах Лісостепу України.

Викладач пропонує провести лекцію у формі – лекція з аналізом виробничих ситуацій, як один із шляхів підготовки студентів до науково-дослідної діяльності. Для цього викладач обирає матеріал, який містить наукові дослідження у галузі плодівництва. Існує припущення про необхідність взаємозв'язку проблемного і традиційного навчання для формування готовності студентів до науково-дослідної діяльності. Таке припущення ґрунтується на наступному:

1) оскільки науково-дослідна діяльність вимагає як необхідних знань, так і умінь навиків дослідницької дій, то цілеспрямоване її формування може відбуватися і в процесі засвоєння «готових істин» (традиційне навчання), і в процесі пошукової навчально-пізнавальної діяльності (проблемне навчання) ;

2) оскільки головне в проблемному навчанні – створення проблемних ситуацій, а основним завданням традиційного навчання є озброєння студентів системою знань, умінь і навиків, то доцільно управляти створенням проблемних ситуацій на основі наявних знань;

3) дозвіл навчальних проблем, що витікають із проблемних ситуацій, можна здійснити, володіючи опорними знаннями і методами пізнавальної діяльності, які, у свою чергу, формуються в процесі дозволу цих проблем і складають основу діяльнісного компоненту готовності студентів до науководослідної діяльності.

4) поєднання методів проблемного і традиційного навчання, дозволяє найкращим чином врахувати специфіку різних розділів навчального матеріалу; забезпечує органічну єдність репродуктивної і продуктивної пізнавальної діяльності студентів; викликає і зберігає у студентів пізнавальний інтерес до науково-дослідної діяльності протягом всього терміну навчання; дозволяє навчаним краще розкрити свої можливості і здібності; дозволяє формувати уміння аналізувати, узагальнювати, висувати гіпотези, вибудовувати логіку міркувань, формулювати висновки, бачити суперечності; сприяє виявленню найраціональніших для себе прийомів оволодіння знаннями і способами діяльності; створює умови для формування уявлень про процес теоретичного мислення і логіку наукового пізнання.

Як умови, що істотно впливають на взаємодію (поєднання) проблемного і традиційного навчання, виділені наступні:

1) рівень знань студентів про науково-дослідну діяльність і фактичні знання з дисципліни, що вивчається;

2) рівень розвитку і підготовленості студентів (наскільки вони володіють уміннями, прийомами, способами науково-дослідної діяльності) ;

3) завдання навчання, що висуваються викладачем на кожному певному етапі організації науково-дослідної діяльності в рамках навчального процесу;

4) зміст і логіка навчального матеріалу (чисто описовий фактологічний матеріал; рішення якої-небудь глобальної наукової проблеми, що стоїть перед людством», підсумком якого з'явилася фундаментальна теорія; теоретичний висновок якого-небудь закону або закономірності; достовірні факти, що підтверджуючі або суперечать відомим теоріям тощо.) ;

5) ліміт часу, відведеного на вивчення даної навчальної дисципліни. Формування готовності до науково-дослідної діяльності на основі взаємозв'язку традиційного і проблемного навчання при різних формах організації занять у ВНЗ.

Мета: формування уявлень і практичних передумов науково-дослідної діяльності.

Завдання: формування уявлень про процеси теоретичного мислення, знайомство з логікою наукового пізнання, визначення етапів наукового дослідження.

У рамках позначених напрямів розкриваються можливості різних форм