Межі здійснення та обмеження права власності на тварин за законодавством України

Прикладом забезпечення публічного інтересу у відносинах права власності на тварин шляхом встановлення вже конкретних обмежень у межах додержання моральних засад суспільства й зобов’язань не погіршувати екологічну ситуацію, зокрема, є положення ст. 7 та ст. 31 Закону України «Про тваринний світ», у яких встановлено, що в приватній власності можуть перебувати лише ті об’єкти тваринного світу, зокрема дикі тварини, які вилучені зі стану природної волі або набуті у власність за цивільно-правовими угодами з дотриманням порядку й обмежень, встановлених законом. У ч. 3 ст. 180 Цивільного кодексу України визначено, що тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках і порядку, встановлених законом. Більше того, положення ст. 31 та ст. 45 Закону України «Про тваринний світ» вказують на те, що здійснення права приватної власності на диких тварин, у тому числі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, можливе лише в певний спосіб: шляхом утримання й розведення їх у напіввільних умовах і в неволі. Таким чином, дикі тварини не можуть перебувати у вільному цивільному обороті з огляду на те, що ст. 4 Закону України «Про тваринний світ» та ст. 5 Закону України «Про Червону книгу України» відносять їх до природних ресурсів загальнодержавного значення, які підлягають особливій охороні з боку держави.

Обмеження права власності на тварин способом заборони передбачено також наказом Мінприроди «Про тимчасову заборону спеціального використання китоподібних Чорного та Азовського морів» від 20 вересня 2011 р. № 328, яким забороняється вилучення дельфіна звичайного; афаліни; морської свині звичайної з природного середовища. При цьому ст. 7 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, що в приватній власності юридичних і фізичних осіб можуть перебувати об’єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі. Таким чином, на китоподібних Чорного та Азовського морів із 20 вересня 2011 р. заборонено набуття права приватної власності.

Межі здійснення й обмеження права власності на тварин як у публічних, так і приватних інтересах способом заборони передбачені й у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження», де визначено, що жорстоке поводження з тваринами є несумісним із вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині, а виховання гуманного ставлення до тварин є важливою складовою етичного, культурного й екологічного виховання громадян і передбачає формування високого рівня еколого-етичної свідомості та культури громадян. При цьому під жорстоким поводженням із тваринами розуміється знущання над тваринами, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів. Треба звернути увагу, що заборона жорстокого поводження з тваринами поширюється лише на відносини, що виникають у зв’язку з утриманням тварин і поводженням із ними фізичних та юридичних осіб та не стосується відносин із використання службових тварин.

Дуже вдалі обмеження, які треба було б у повному обсязі імплементувати в законодавство України, передбачено ст. 14 Модельного закону СНД «Про поводження із тваринами» від 31 жовтня 2007 р., де передбачається тимчасове обмеження права власності на тварин у випадку порушення правил поводження з ними шляхом встановлення заборони на окремі дії власників щодо їхніх тварин (правочини, предметом яких є тварини; розведення тварин; вигул тварин у визначених місцях та у визначений час тощо), а також тимчасове вилучення тварин у власника та поміщення їх до ветеринарної служби у випадку ухиляння власника тварин від їх лікування від заразних виліковних хвороб.

Обмеження права власності на тварин шляхом встановлення в законодавстві приписів постає безпосередньо із ч. 2 ст. 180 Цивільного кодексу України, де передбачено, що правила поводження з тваринами встановлюються законом. Отже, свобода волі в здійсненні права власності на тварин є далеко не безмежною, адже існує низка нормативно закріплених умов утримання тварин і правил поводження з ними. Зокрема, ст. 4 Європейської конвенції про захист домашніх тварин визначає умови утримання домашніх тварин; розділом 2 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» передбачено правила утримання тварин, що виключають жорстокість. Також відповідні приписи щодо домашніх тварин конкретизуються в Правилах тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджених Держжитлокомунгоспом України, Мінагропромом України, МОЗ України від 17 червня 1980 р., а також у відповідних правилах, затверджених органом місцевого самоврядування населеного пункту (наприклад, у Києві це Правила утримання собак і котів у м. Києві, затверджені Рішенням Київської міської ради «Про врегулювання питань утримання та поводження з собаками і котами в м. Києві» від 25 жовтня 2007 р.

№ 1079/3912). За порушення правил тримання собак і котів ст. 154 передбачено адміністративну відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу на громадян або посадових осіб. Якщо ж при цьому буде спричинено заподіяння шкоди здоров’ю людей або їх майну, передбачається адміністративне стягнення шляхом накладення штрафу з конфіскацією тварин. Під час порушення заборони жорстокого поводження з тваринами право приватної власності