+3 8(066) 185-39-18
fмають, на перший погляд, етнічної або релігійної основи і пов'язаних, у першу чергу, із соціальними факторами. Мова йде про Наддністрянщину, де суперетнічна спільнота, яка склалася в умовах переважно індустріального характеру даного регіону (на противагу в основному аграрному Правобережжю Дністра), відмовилася приймати ті принципи національного будівництва (а фактично конструювання «других румунських націй»), які на рубежі 1980-х й 1990-х років почали нав'язуватися націоналістами «титульного» етносу тодішньої Молдавської РСР.
Конфлікт у Наддністрянщині носить виразно соціально-територіальний характер, хоча у ньому і використовуються інструменти, які мають етнічну природу. Ця територія не має свого «титульного» етносу, а відсоткове співвідношення між різними етнічними групами лише незначно відрізняється від тієї картини, які склалася на правому березі Дністра. Однак за характером своєї еволюції і за способами, які застосовувалися з метою її регулювання, придністровський конфлікт має ті ж базові риси, що й інші аналогічні ситуації на пострадянському просторі, де «самопроголошені» територіальні утворення прагнуть відокремитися від «метрополії» і одержати міжнародну правосуб'єктність.
Нарешті, постійним джерелом конфліктів (хоча вони мають в основному латентний характер) є постійне видавлювання з багатьох нових незалежних держав «нетитульного» населення - у першу чергу російських жителів. Воно не обов'язково відбувається у насильницькій формі або виражається в дискримінаційних законах, які регулюють питання громадянства, одержання освіти рідною мовою або зайнятості (як у Латвії й Естонії). Таке видавлювання в набагато більших масштабах, ніж у Прибалтиці, має місце в середньоазіатських державах, де в умовах руйнування економіки, масової убогості і безробіття, зростаючого впливу криміналу на політичне і громадське життя еміграційні настрої серед «нетитульного» населення набувають масового характеру.
Причини, з яких більшість етнополітичних конфліктів не вдається врегулювати, а вдається в найкращому разі «заморозити», є набагато ширшими тих обставин, які безпосередньо викликають зіткнення. Якщо виникнення конфліктів можна пояснити міжетнічними протиріччями, національним гнобленням або сепаратизмом, то їх відтворення - процес дуже багатофакторний.
Часто етнополітичні конфлікти доповнюються етнокримінальними. Зіткнення на етнічному грунті нерідко інспіруються кримінальними угрупованнями, мета яких - використати масові погроми для того, щоб заволодіти майном жертв або усунути конкурентів, які займають вигідні позиції в системі «етнічного поділу праці».
Проблема поліетнічності в країнах Центрально-Східної Європи розглядається в контексті континентальної безпеки і євро-атлантичної інтеграції. Під "Центрально-Східною Європою" (ЦСЄ) розуміється регіон, який включає Польщу, Чехію, Словаччину й Угорщину, так звану Вишеградську четвірку. Актуалізація проблем поліетнічности в регіоні ЦСЄ обумовлена вступом країн регіону в НАТО і Європейський Союз, поширенням на нових членів євро-атлантичних структур комунітарних норм у сфері дотримання прав людини і національних меншин.
Достатньо придивитися до етнічної карти ЦСЄ, щоб побачити особливості етнополітичної ситуації в регіоні. Польща і Угорщина - дві з небагатьох держав у світі, у яких більше 90% населення належать до однієї етнічної групи. При цьому найбільш численні національні меншини становлять не більше 1,3-1,4%. Німці - найбільша національна меншина у Польщі (501,8 тис. чол.), угорці - у Словаччині (573,2 тис. чол.), цигани - в Угорщині (142,6 тис. чол.). Моровани і сілезці у Чехії є "державоутворюючими націями", що підтверджує преамбула Конституції Чеської республіки. Словаки - найбільша національна меншина у Чехії (318,4 тис. чол.).
Не важко помітити, що в кожній із країн ЦСЄ проживають представники національної більшості сусідніх країн регіону. Наприклад, поляки, угорці і словаки в Чехії. Не можна ігнорувати і той факт, що значна частина народів Центрально-Східної Європи проживає поза своїми національними державами. Так, 33% угорців проживають за межами Угорщини, 10 мільйонів поляків становлять Полонію - закордонні польські діаспори.
Положення національних меншин у країнах регіону залежить від різних факторів, серед яких окремо виділяються:
- стабільність соціально-економічного і політичного розвитку країни;
- ступінь економічної і культурної інтеграції меншин;
- територіальна диференціація;
- культурно-історичні традиції міжнаціональних відносин.
При визначенні положення національних меншин необхідно також враховувати етнолінгвістичну близькість меншин до "титульних" націй. Найбільш сприятливі умови розвитку мають меншини, які становлять культурно-релігійну і (або) лінгвістичну єдність чи споріднення з націями більшості. Унікальність угорської ситуації полягає в тому, що тут немає етнолінгвістичної групи, близької до націй більшості. Багато в чому саме цим можна пояснити відносну рівність у положенні національних меншостей у країні. У польському, чеському і словацькому суспільствах положення слов'янських і неслов'янських, християнських і нехристиянських громад доволі різне. У першу чергу це відбивається на положенні німців і циган.
Можна виділити декілька потенційно конфліктогенних етнополітичних проблем у країнах регіону:
- "циганська проблема" характерна для Угорщини, Словаччини і Чехії, а також для балканських країн і Румунії;
- проблеми польсько-німецького і чесько-німецького діалогу;
- проблема "Східної стіни" у Польщі;
- угорська проблема в Словаччині.
Циганська проблема - це один із найсерйозніших і довгострокових викликів Євросоюзу, оскільки інтеграція циганів триває і триватиме не менше одного покоління. П'ять мільйонів циганів є найбільш численною і найбіднішою меншиною в межах Євросоюзу.
Всесвітній банк підготував доповідь, яка відбиває обтяжуюче положення циганів у країнах континенту. Був підготовлений проект "Десять років інтеграції циган". Найбільш істотними для циганів регіону є чотири основні проблеми: житло, освіта, зайнятість і участь у політичному житті. Рівень безробіття циганського населення становить 60-90%. Цигани, як правило, зайняті як різноробочі. Дві третини циганських родин живуть на державні дотації, а 20% циган зайняті у кримінальному бізнесі. Можливості циганів висловлюватися на політичному рівні вкрай вузькі. Ситуацію ускладнює