Міжнародне економічне право

Ознайомлення з текстом Конвенції переконує у правильності висновку про те, що її невдалі формулювання перешкоджають широкому застосуванню2. У підсумку, як зазначається, на практиці дуже мало відомо про реальні успіхи ТНК у межах СНД, тому можна лише припускати, що особливих успіхів не спостерігається3.

6. Зважаючи на особливості правового становища ТНК, а також (і головним чином) беручи до уваги їх економічну міць і мультинаціональний характер діяльності, в доктрині висловлюються пропозиції про надання ТНК, більшою чи меншою мірою, міжнародної правосуб'єктності. Можливо, що подібні пропозиції свого часу були спробою розв'язання конфлікту, який виник між розвиненими державами та країнами, що розвиваються, під час роботи над проектом Хартії економічних прав і обов'язків держав. Мається на увазі проект статей про концесійні договори. Стосовно цих договорів інтереси розвинених держав полягали в тому, щоб прирівняти їх до загальних міжнародних договорів і в такий спосіб вивести концесійні договори з-під юрисдикції мінливого національного права. Між тим, в інтересах держав, що розвиваються, було забезпечення їх права контролю

експлуатацією своїх природних ресурсів, щоб у разі необхідності мати змогу націоналізувати іноземну власність або зупинити дію концесійних договорів, не боючись міжнародної відповідальності, тобто залишити ці договори в межах виключної національної юрисдикції.

Ці суперечки припинилися тільки на початку 90-х років минулого сторіччя на тлі позитивних наслідків від зростання та розвитку прямих іноземних інвестицій де б то не було. Відтоді замість того, щоб розширювати сферу можливої націоналізації, держави так званого третього світу спрямували свою енергію в протилежну сторону, приймаючи різні національні та міжнародні акти про заохочення та захист прямих іноземних інвестицій. «Суперечки припинилися, бо не стало тих, хто сперечався»1.

Проте, хоча на практиці суперечки між державами з цього приводу припинилися, в доктрині заклики щодо визнання за ТНК міжнародної правосуб'єктності все ще лунають, і навколо цього питання досі точаться дискусії2. Між тим, як вважає автор, досить переконливою видається думка, згідно з якою ТНК не можуть претендувати на статус суб'єкта міжнародного права, бо якою б могутньою з фінансово-економічної точки зору не була ТНК, і якою б слабкою та бідною не була та чи інша держава, ТНК і держава завжди будуть не рівними не тільки формально-юридично, а й практично. Відповідні можливості держав і ТНК лежать у різних площинах. Тому слід розглядати ТНК не як суб'єкт міжнародного права, а як предмет (дестинатор) регулювання цього права3.

Нібито підбиваючи певні підсумки викладеним вище міркуванням, деякі фахівці зауважують таке: парадокс полягає в тому, що кількість міжнародних норм, які регулюють діяльність ТНК, зворотно пропорційна значенню та величині таких корпорацій. Чи тому, що державам не вдається виробити загальну нормативну базу, чи тому, що вони не бажають цього, ТНК мають спірну і дуже обмежену міжнародну правосуб'єктність. І з цього ТНК матимуть вигоду доти, доки зацікавлені держави не отримають достатніх гарантій від міжнародної нормативної бази4.

4.2. Інші різновиди юридичних осіб

1. Окрім ТНК, у міжнародному обміні майном, капіталами та послугами беруть участь і інші юридичні особи. Доволі важко якимось чином окреслити коло цієї «залишкової» категорії. Зрозуміло одне: звичайні національні юридичні особи, коли вони виступають учасниками міжнародного обороту, до цієї категорії не належать, бо їх статус і взаємні відносини становлять зміст правового регулювання МПрП. Щодо всього іншого, то до цієї категорії учасників міжнародних відносин цілком можна віднести судження, за яким їй не вистачає цілісності з усіх точок зору і, зокрема, в юридичному плані. До того ж на сьогодні ці юридичні особи не регулюються якоюсь певною сукупністю відповідних точних міжнародних юридичних норм, які визначають їхній міжнародний статус та регламентують їхню діяльність1.

За таких умов у подальшому будуть коротко розглянуті лише деякі з різновидів юридичних осіб, які широко відомі практиці МЕВ. Зазначене передусім стосується міжнародних товарних, валютних і фондових бірж, а також аукціонів.

2. На товарних біржах укладаються угоди купівлі-продажу без пред'явлення товару за стандартами і зразками, передбаченими у типових контрактах. Оскільки біржа опосередковує операції з дуже великими масами товару, вона зосереджує попит і пропозиції, внаслідок чого об'єктивно стає інструментом регулювання цін. Причому біржові ціни стають основою і для тих угод, які укладаються поза межами біржі.

Перша товарна біржа (хлібна) виникла в Амстердамі ще у XVIII ст. Натепер найважливішими центрами біржевої торгівлі є:

—для цукру — Лондон, Нью-Йорк;

—з кави — Нью-Йорк, Лондон, Ліверпуль, Роттердам, Гавр, Гамбург, Амстердам;

—з бавовни — Нью-Йорк, Чикаго, Ліверпуль, Александрія, Сан-Паулу, Бомбей;

—із зернових — Чикаго, Міннеаполіс, Канзас-Сіті, Вінніпег, Лондон, Роттердам, Антверпен, Мілан;

—з каучуку — Сінгапур, Лондон, Ною-Йорк, Куала-Лумпур;

—з олова — Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур.

Кожна біржа має свої правила, що визначають порядок укладення угод брокерами. Окрім організації купівлі-продажу, бір жі здійснюють котирування (фіксацію та публікування) цін, встановлюють стандарти, розробляють типові контракти, фіксують торгові звичаї, здійснюють арбітражні функції, займаються інформаційною діяльністю тощо. Біржа зазвичай являє собою акціонерну компанію, основний капітал якої розподіляється між членами біржі.

3.Міжнародні товарні аукціони — це місця, в яких взаємодіють продавці та покупці і