Морально-психологічне забезпечення діяльності військ

Причинами дезертирства можуть стати самі різні обставини — від боязкості, психологічної та професійної непідготовленості до бойових дій, гіпертрофованого бажання «допомогти мамі за-готовити сіно».

Своєрідною формою дезертирства є невмотивована відмо-ва військовослужбовця брати участь у бойових діях, у виконанні конкретного бойового завдання.

У разі «спрацьовування» у груповій поведінці військово-службовців психологічних законів натовпу можливе масове за-лишення ними поля бою. Особливо гостро і масово дезертирст-во виявляється в періоди загального зниження морально-психологічного стану військ, різкого падіння військової дисцип-ліни, зниження популярності війни і зростання антиармійських настроїв у суспільстві, тривалих невдач (поразки, великі втрати) в збройному протиборстві із супротивником.

Наголошується, що як своєрідні каталізатори масового де-зертирства, виступають негативні явища в національних і соціа-льних відносинах, в області матеріально-побутового і бойового забезпечення й управління військами. Масові дезертирства мали місце в армії Наполеона в 1812 році після втечі французьких військ з Москви, в армії Росії після революційних подій у 1917 році і практично в усіх воюючих арміях в роки Першої і Другої світових воєн. В американській армії в останні роки її участі в бо-йових діях у В'єтнамі дезертирували майже 43 чоловіки з кожної тисячі воїнів.

Враховуючи величезну шкоду, яка заподіюється дезертирс-твом навіть окремих військовослужбовців морально-психологічному стану військ, їх боєздатності, в усіх арміях світу вживаються найжорстокіші заходи з його попередження та при-пинення (аж до розстрілу).

Психологічними «пружинами» зради найчастіше виступа-ють ідеологічні, релігійні розбіжності, різного роду образи, від-чуття ненависті, презирства, помсти, а також прогнозування пе-реходу до супротивника як вигіднішого в матеріальному, мораль-ному й іншому відношенні. Зрада може полягати в повідомленні супротивнику стратегічно і тактично важливої інформації, про-веденні акцій саботажу, диверсій тощо.

Добровільна здача в полон є одним із різновидів зради. Психологічними спонукачами до здачі в полон супротивникові виступають різні феномени, наприклад: особисті переконання, релі-гійна віра, упевненість у перемозі супротивника, ненависть, відчай, боязкість, конфлікти з командирами і товаришами по службі, не-прийняття норм і цінностей, незадоволеність соціальним стату-сом, і ін.

Скалічення членів полягає в нанесенні військовослужбовцем самому собі травм, поранень і каліцтв, що дозволяють уникнути або припинити участь у бойових діях.

Найчастіше головною причиною скалічення є боязкість, хворобливе переживання за свою долю. При цьому обираються такі способи нанесення собі шкоди, щоб вони значною мірою не перешкоджали життю і діяльності у мирних умовах. У цих деві-аціях часто виявляється логіка меншого із двох зол, тобто вряту-вання життя за рахунок каліцтва. Основні різновиди скалічення членів: нанесення собі каліцтв, самоотруєння, самозараження, са-мообмороження і ін.

Нанесення собі каліцтв військовослужбовцем здійснюється шляхом нанесення поранень сам себе або товаришем по службі в ті частини тіла, вихід з ладу яких призводить до обов'язкової де-мобілізації, але дозволяє більш-менш соціально і професійно фу-нкціонувати в мирних умовах. Цей спосіб уникнення участі у війні старий як світ.

Відомі дані про те, що ще в II в. до н.е. у римській армії іс-нували випадки нанесення воїнами собі поранень з метою ухи-лення від участі в бою. Щоб уникнути поголовного ухилення у такий спосіб від участі у війнах було ухвалено рішення про засто-сування страти за такі дії.

В одній із частин рад янських військ, що діяли в Афганіста-ні, швидко виявилася тактика симуляції офіцера А: перед кожним виходом на бойову операцію він «випадково» ламав один з паль-ців правої руки. Причому ці «нещастя» так і не дозволили А за весь строк служби взяти участь у серйозній бойовій операції.

Не менш витонченим способом скалічення членів є само-отруєння. Він зводиться до замаскованого під бойову поразку ОР свідомого нанесення на власне тіло або прийом усередину неле-тальних доз бойових хімічних речовин, що дозволяють отрима-ти травму, пов'язану з подальшою евакуацією з поля бою. Прик-лади таких девіацій наголошувалися ще в роки Першої світової війни, коли солдати різних армій наносили на своє тіло за допомо-гою спеціальних паличок невеликі дози іприту, що викликали утворення виразок і всю симптоматику бойової поразки ОР. За деякими даними, таким чином бойові ряди покинули тисячі вій-ськовослужбовців.

Самозараження полягає в добровільному зараженні себе ві-русами хвороб, що вимагають тимчасової евакуації з поля бою або повної демобілізації. Таке зараження здійснюється шляхом навмисного контакту з інфекційними хворими без дотримання заходів особистої гігієни. Існують і витонченіші способи самоза-раження. Деякі учасники бойових дій в Афганістані відзначали, що окремі наші військовослужбовці, хворі на гепатит, зуміли зро-бити на цьому своєрідний «навар». Вони продавали свою сечу охочим заразитися цією інфекцією.

Не менше винахідливості, терпіння і, як не дивно, волі ви-магає такий спосіб скалічення членів, як самообмороження. Сут-ність його полягає в тому, що солдат виставляє на лютий мороз, найчастіше вночі, одну зі своїх кінцівок і чекає доти, поки процес обмороження набуде характеру травми. При цьому доводиться долати жорстокі муки, проте мета, поставлена девіантом, ви-правдовує засоби.

Широкий круг способів ухилення об'єднаний під назвою «симуляція неможливості участі в бойових діях». Можна виді-лити наступні різновиди симуляції:

- симуляція соматичних захворювань;

- симуляція психічних захворювань;

- симуляція виходу з ладу бойової техніки і зброї;

- псевдосанітарія;

- псевдоманевр ін.

Стисло зупинимося на їх характеристиках.

Симуляція соматичних захворювань полягає в постій-ному відтворенні вивчених