Мовленеві характеристики в системі докуметних комунікацій

Основною одиницею комунікації є текст. Можна погодитися з тим, що «саме у комунікації з найбільшою повнотою і глибиною розкриваються онтологічні властивості мови і тексту», при цьому сам текст – це одночасно і форма існування комунікації і її результат» [4, 30]. Слід зауважити, що роль документних текстів в соціумі надзвичайно велика.

В роботах, присвячених питанням дослідження тексту, підкреслюється, що «для сучасного рівня розвитку лінгвістики характерно чітке розмежування глобального текстового континууму і виділення двох груп текстів. Першу групу складають художні тексти, що традиційно вважалися об'єктом вивчення з часів античної риторики, друга група представлена текстами, що використовуються в повсякденному житті членів соціуму [пор. Gebrauchstexte]. Тексти, що використовуються в практиці повсякденного спілкування можуть бути як усними, так і письмовими. До них відносяться, наприклад, різні інструкції, прогнози погоди, тексти законів, телефонні розмови, наукові статті, монографії, кулінарні рецепти, інтерв'ю, рецепти лікаря, гороскопи та ін» [11, 166]. В процесі спілкування коммуніканти породжують художні та нехудожні тексти та їх інтерпретують. Перші традиційно позначаються терміном «жанр», а другі доцільно позначати терміном «вид» тексту. Під виглядом тексту розуміють якусь модель мовної поведінки комунікантів у соціумі, зразок їх регулярних мовленнєвих дій, відповідну форму організації буденного знання [11, 452].

Будь-який текст являє собою вищу комунікативну одиницю, організовану у відповідності з його нормою. Норми текстів об'єднують правила їх побудови та використання в них мовних і немовних засобів у певній комунікативній ситуації з метою досягнення оптимального прагматичного впливу на адресатів. Оскільки цілі комунікації можуть бути різні, наприклад, інформування, вплив, навчання заборона, регулювання і т. д., існують безліч видів текстів, в тому числі і документних.

Документний лінгвістика пов'язана з текстами, які представлені в рамках двох функціональних стилів, а саме: офіційно-ділового і наукового стилів. Офіційно-діловий стиль називають також адміністративним стилем або ділової промовою [11, 346].

В межах офіційно-ділового стилю виділяють, як правило, два підстилю: законодавчий і канцелярський, або адміністративно-канцелярський, а для наукового стилю принциповим є існування текстів, які обслуговують сферу науково-гуманітарного та науково-технічного знання.

Офіційно-діловий стиль обслуговує область офіційних ділових відносин, державної політики, а також галузь права. Він реалізується за допомогою таких видів текстів, як державні акти, закони, укази, постанови, договори, інструкції, статути, офіційні повідомлення, ділові листи, розписки, різні види текстів у закладах (довідка, заяву, звіт та ін).

Основна комунікативна функція наукових текстів полягає в передачі логічної інформації, доведенні її істинності, новизни, теоретичної та практичної значущості цінності. При цьому науково-технічні тексти менш емоційні і саме ця група текстів є об'єктом розгляду і аналізу в рамках документної лінгвістики.

Головна особливість комунікації полягає в її знаковий характер. Використовуються знаки можуть бути вербальними і невербальними (паравербальными). Разом з тим базовим кодом будь-якої комунікації є мова. Система певних мовних знаків і правил їх використання являє собою відповідний мовний код [3, 551]. Дана система включає одиниці різних рівнів мови: фонетичного (звуки, інтонація), морфологічного (частини слова: корінь, суфікс та ін), лексичного (слова і їх значення), синтаксичного (пропозиції). Система знаків і правил їх використання описується в граматиках і словниках. Саме мова розглядатися як умова і як засіб комунікації. Мова служить комунікації, це головний і соціально визнаний з усіх видів комунікативної поведінки. Е. Сепир підкреслює: «Мова є комунікативним процесом в чистому вигляді в кожному відомому нам суспільстві» [6, 221]. Вивченням мови як засобу, що використовується людиною в його комунікативної діяльності, і займається лінгвістична прагматика.

Отже, традиційна формула теорії комунікації говорить: хто говорить, що, кому, яким способом, навіщо, з яким результатом? В сучасних умовах необхідно володіти певними знаннями основ комунікативного процесу, відповідними навичками ведення інформаційної та комунікативної діяльності. Дослідження комунікації як процесу взаємодії індивідів у соціумі, в тому числі в рамках документної комунікації, вносять істотний внесок в щоденне спілкування, оскільки кожного цікавить його результат. Вивчення феномена мовного спілкування важливо як з точки зору його ефективності, так і з точки зору способу її досягнення (конкретної тактики) стосовно відповідного виду документального тексту.

 

 

Комунікація, складний процес взаємодії людей в суспільстві, змінює свої параметри у міру розвитку самого суспільства. В різноманітні за формою і змістом комунікативні процеси втягуються практично всі члени суспільства. Це втягнення передбачає освоєння кожним людиною певної сукупності знань та навичок, які допоможуть йому у взаємодії з іншими людьми в різних за змістом ситуаціях. Можливість кожної людини і суспільства в цілому реалізувати ефективні за формою і змістом комунікативні акти відображає рівень розвитку суспільства, вміння знаходити оптимальні форми взаємодії для вирішення загальних та індивідуальних проблем [11, 231]. Розглядаючи широке поняття комунікація, визначимо деякі терміни, які