Можливості гри в активізації навчально-професійної діяльності

Розумово-діяльна гра (РДГ) є різновидом організаційно-діяльних ігор. Вона є новою соціокультурною формою колективної роботи, колективного мислення, колективної діяльності. Її автор – відомий спеціаліст з методології системного аналізу Г. П. Щедровицький. Він назвав цю гру СМД-методологією (російською мовою ця абревіатура розшифровується як «системомыследеятельностная методология»). Гра, на його думку, є синтетичною формою життя, мислення і діяльності. Це життя змодельоване «у пробірці», але певною мірою є вільним життям, що спонукає до творчої ініціативи. Якщо людина включається у таку гру, то вона навіть «у пробірці» стає вільною людиною.

А якщо вона знає «смак» вільного творчого пошуку, то вже анізащо і за жодних обставин не цуратиметься творчості, тобто залишиться вільною й надалі за будь-яких умов. Воля тут трактується як творча, нічим не обмежена думка. Саме в межах РДГ формується і розвивається творче мислення.

Функціонально-рольова гра (ФРГ) включає в себе елементи всіх раніше розглянутих ігор. Вона здійснює імітацію ситуацій, розробки рішень, індивідуальної та колективної діяльності. Гра будується за командним принципом. Її функціональна фабула, як правило, полягає в суперництві команд, виконанні кожним гравцем певної ролі. Залежно від типу завдання команди шукають спосіб розв’язання конфліктної ситуації з метою або перемоги, або досягнення консенсусу, або віднайдення оптимального рішення.

Всі різновиди ділової гри поділяються за призначенням на навчальні ділові ігри (НДГ) і виробничі ділові ігри (ВДГ). Перші використовуються для навчання керівників, спеціалістів, робітників з метою розвитку практичних навичок і вмінь при виконанні службових обов’язків, а другі – для відпрацювання системи управління реальним підприємством, розробки організаційного механізму втілення нових методів господарювання, прогнозування розвитку тощо.

 

 

Наша держава потребує активних і творчих спеціалістів, які, по-перше, мали б ґрунтовну теоретичну і практичну підготовку з обраного фаху, по-друге, були б спроможні самостійно приймати рішення, пов’язані із професійною діяльністю, а отже, створювати власними силами нові цінності. Крім того, кожний молодий спеціаліст, зокрема менеджер, має усвідомлювати, що з отриманням диплома про освіту його навчання не закінчується: він повинен бути готовим до безперервної самоосвіти, до постійного оновлення своїх знань, уміти адаптуватися до змін і навіть коректувати свою професійну діяльність. Студент має стати не споживачем, а творчим здобувачем знань як у навчальній роботі під керівництвом викладача, так і в позааудиторній самостійній роботі.

Великі можливості щодо формування творчої особистості фахівця містить імітаційно-ігровий підхід до організації навчальної роботи зі студентами, а використання дидактичних ігор на заняттях забезпечує професійне спрямування, позитивну мотивацію навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Науково-педагогічна і методична література містить багато визначень понять “ділова гра” та “навчальна гра”, але єдиного підходу немає.

О. О. Вербицький зазначає, що в найширшому значенні “ділова гра” може бути визначена як знакова модель професійної діяльності, контекст якої задається знаковими засобами – за допомогою мови моделювання, імітації та зв’язків, включаючи природну мову.

О. В. Козлова і Л. М. Разу, визначаючи поняття ”ділова гра”, виділяють таку її якість, як прийняття рішень. Зрозуміло, що характерною рисою ділової гри є моделювання учасниками змісту гри й процесу тієї або іншої майбутньої професійної діяльності та системи їхніх відносин всередині заданої моделі реального виробничого колективу.

Чимало авторів характеризують ділову гру як просто дидактичну, хоча це зовсім не так. Ділова гра – це управлінська гра, в певному розумінні імітація професійної діяльності, що пов’язана з управлінням певного роду діяльності. Такі ігри використовуються для розвитку творчого мислення, формування практичних умінь та навичок, для стимулювання уваги й підвищення інтересу студентів до занять, активізують процес оволодіння майбутньою професією.

Ділова гра є різновидом непродуктивної діяльності, під час якої імітуються конкретні виробничі ситуації, реальні взаємовідносини між людьми, які в них задіяні згідно з їхніми професійними обов'язками. Під час гри відпрацьовуються професійні, особистісні, комунікаційні навички, моделі та стратегії поведінки.

Компоненти ігрової діяльності: завдання учасників – виграти за правилами; розподіл між учасниками ігрових ролей; побудова за визначеними правилами ігрових дій; визначення критеріїв і механізму оцінки діяльності студентів; тип взаємодії- конкурентна подія; результат – виявлений переможець.

Ігрові дії визначаються цільовим аспектом гри. Вони можуть задаватися сценарієм чи формуватися самими гравцями відповідно до їхнього власного бачення ситуації і поставленими перед ними конкретними завданнями.

У процесі навчання виділяють (В. Д. Якобсон) чотири основні групи ігор відповідно до характеру пізнавальної і трудової діяльності студентів: 1) ігри, спрямовані на засвоєння знань, умінь, навичок, передбачених програмою навчального предмета; 2) ігри, спрямовані на формування загальних способів пізнавальної діяльності, культури, навчальної праці, досвіду творчої діяльності; 3) ігри, спрямовані на формування досвіду науково-дослідної діяльності за профілем спеціальності; 4) професійні ігри. У ході цих ігор у студентів формуються самостійність, організованість, діловитість, дисциплінованість, творча активність, колективістські якості особистості (співпраця, взаємодопомога, взаємна вимогливість, чесність та ін.).

 

 

1. Айламазьян А. М., Лебедева М. М. Деловые игры и их использование в психологическом исследовании // Вопросы психологии. – 1993.

2. Абрамова Г. С., Степанович В. А. Деловые игры. Теория и организация. – Екатеринбург: Деловая книга, 1999.

3. Ананьева Е. Г., Алексеев В. Е., Губенков С. Ю. и др. Методологические рекомендации по организации учебно-технических и деловых игр. М., 91.

4. Барановська Л. В. Комунікативна компетентність викладача вузу /Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць / Ред. кол. Гузій Н. В. та інші. – К., НПУ, 1999.

5. Воропаєва Т. С. Психологічні механізми стимуляції інтелектуальної активності студентів /Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Наукові засади реформування вищої освіти в Україні». – К., 1994.

6. Грехнев В. С. Культура педагогического общения: для учителя. – М. : Просвещение, 1990.

7. Генике Е. Как преподавать студентам, которые не хотят учиться? // Вестник высшей школы. – 1999. – № 10.

7. Деловые игры и педагогические ситуации в развитии творческого потенциала педагога //Методические рекомендации для работников образования. – Запорожье: ЗОИУУ, 1993.

8. Євдокімов О. В. Ефективність нових технологій організації навчання студентів. // Педагогіка і психологія. – 1997.

9. Кларин М. В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования игры и дискуссии. – Рига, “Эксперимент”, 1998.

10. Лизинский В. М. Диагностико-аналитические процедуры и активно-игровые формы в управлении школой. – М. : Образовательный центр “Педагогический поиск”, 1996.

11. Никитина Н. Н., Железнякова О. М., Петухов М. А. Основы профессионально-педагогической деятельности. – М. : Мастерство, 2002.

12. Панфилова А. П. Деловые игры в постдипломном образовании взрослых. Уроки для взрослых: Пособие для тех, кто работает в системе образования взрослых. – СПб. : Изд-во “Тускарора”, 2003.

13. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія /С. О. Сисоєва, А. М. Алексюк, та ін. ; За ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ВІПОЛ, 2001.

14. Пидкасистый П. И., Хайдаров Ж. С. Технология игры в обучении и развитии: Учеб. пособ. – М. : Российское педагогическое агентство, 1996.

15. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. : Навч. посібник. – К. : Академвидав, 2004.

16. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М. : Народное образование, 1998.

17. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии. : Учеб. Пособие. – М. : Народное образование, 1998.

18. Трайнев В. А. Деловые игры в учебном процессе. Методологические разработки и практика проведения. – Москва. : Изд. Дом «Дашков и К», 2002.

 

Структурна схема гри

Методичне забезпечення ІГРОВА МОДЕЛЬ Технічне забезпе-чення

ігрові цілі ролі і функції гравців сценарій гри правила гри

педагогічні цілі предмет гри модель взаємодії гравців система оцінювання

ІМІТАЦІЙНА МОДЕЛЬ

 

 

Поєднання факторів навчальної гри

 

Етапи навчальної гри та їх характеристики

Етапи Особливості проведення

І – підготовчий Визначення теми. Тема гри повинна мати у своєму змісті психологічну ситуацію або завдання, для вивчення яких і вироблення конкретних рішень доцільно використати гру. Формування мети й завдань гри. Важливо чітко визначити функції кожного учасника гри, їх взаємозв’язок. 

ІІ – проведення гри Виконання завдань учасниками гри з урахуванням розподілу ролей у ситуації, яка імітується. Розподіл ролей між студентами необхідно проводити з урахуванням їхніх особистісних даних, знань і здібностей. Для підвищення відповідальності й активності студентів з їх же середовища слід визначити рецензентів кожної ролі, опонентів і гру експертів. Необхідно дати характеристику способам оцінки якості рішень. 

Ш – облік та аналіз результатів Підведення підсумків пізнавальної діяльності. Керівники і члени груп оцінюють діяльність кожного учасника гри.