Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Мирові суди волинської губернії і боротьбі з крадіжками (1970-і рр. - початок XX ст.)

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

100].

У ХІХ ст. продовжувала формуватись професійна організована злочинність – причини її появи, а також повторність скоєння майнових правопорушень неодноразово ставали предметом вивчення. Приміром, Д. Ви- говський визначив етапи виникнення кримінальної суб- культури у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Він зазначав, що систематичне вчинення злочинів сприяло підвищенню кваліфікації крадіїв. Внаслідок цього, з’явилася злочинна спеціалізація, а з нею виникла і нова якість – кримінальний професіоналізм. Науковець зауважив, що саме ХІХ ст. стало епохою розквіту злочинного світу і його традицій, а професіоналізація досягла того рівня, коли не було вже вияву суспільного життя, до якого б злочинці не пристосувалися. При цьому найбільш шанованими і впливовими у кримінальному середовищі були саме крадії, серед яких організованістю виділялись конокради [14, 291]. Намагаючись боротися зі злочинністю, уряд на початку ХХ ст. почав розробляти систему превентивних заходів. Їх аналізу присвячена стаття О. Абатурова, який зауважив, що центральне місце займав поліційний нагляд за злочинцями, що вже відбули покарання і повернулися до громади. Однак дослідник дійшов висновку, що ця система попередження була неефективною, оскільки впливала лише на вторинні причини скоєння правопорушень, не зачіпаючи більш глибинних [15].
Мета цієї статті – на основі архівних фондів, охарактеризувати крадіжки, що вчинялись жителями Волинської губ. та були предметом розгляду у мировому суді. До авторських завдань належить з’ясування факторів, що спричиняли збільшення кількості подібних правопорушень, аналіз найпоширеніших видів крадіжок і встановлення особливостей відповідальності за їхнє вчинення.
Так, аналізуючи криміногенну ситуацію на Волині, губернатор зазначав: «Якщо можна судити про рівень моральності населення за числом осіб, які притягаються до судової відповідальності, то на Волині моральність неможливо визнати задовільною» [16, 16зв. ]. Починаючи з другої половини ХІХ ст., у злочинності краю стабільну першість за частотою вчинення мали майнові правопорушення. Місцева влада вже звикла до такої ситуації, сприймаючи її цілком буденно. У звіті про стан губернії 1907 р. її очільник писав: «Як звичайно, у деяких місцях майже всіх повітів у звітному році з боку селян здійснювалися посягання на майно землевласників» [17, 51]. Становище не змінилось і в 1909 р., але, крім констатації факту, вже подавалось уточнення, що «основний контингент засуджених, як і в попередні роки, становили крадії» [18, 64]. Погляньмо, які чинники сприяли їх скоєнню.
Основними причинами, що спонукали мешканців до вчинення крадіжок були, передусім, безробіття та бідність. Навіть станом на 1917 р. 12, 7% селянських господарств на Волині не мали наділу для посіву, а 36, 4% – не володіли худобою для його обробітку [19, 19]. За спогадами О. Пешехонова, селяни головним мотивом, що штовхав їх на злочинний шлях, називали бідність, спричинену малоземеллям [20, 32-33]. Збільшувало контингент крадіїв і робітниче середовище, особливо у періоди економічних криз і, пов’язаного із цим, скорочення виробництва та поширення безробіття. Зі щорічних звітів мирових суддів Волинської губ. бачимо, що у кризові роки частка крадіжок різко зростала: 1881 р. – 24%, 1885 – 68%, 1904 – 49, 5%, супроти звичних 12% [21]. Підтвердження цього знаходимо й у донесенні київського, подільського і волинського генерал-губернатора міністру юстиції, який писав, що всі галузі економіки Волині бурхливо розвивалися та давали значну частку складних, заплутаних справ у мирових судах [22, 2].
Сприяла злочинній поведінці зміна традиційного світогляду селянства, внаслідок частих відходів у місто на заробітки. За переписом населення 1897 р., 5473, 4 тис. (29, 5%) жителів неміської європейської Росії основним своїм заняттям вважали промисли; на Правобережній Україні цей показник становив 16, 73% [23, 104]. У Волинській губ. на 1917 р. ними займалися 17, 4% селян [19, 20]. За умов модернізації, відход- ництво стало одним із каналів іншокультурного впливу. Прилучення маргіналів до міської культури сприяло засвоєнню деяких її негативних рис. В. Безгін відносив сплеск сільської злочинності на початку ХХ ст. саме до наслідків урбанізації [24]. У видозміненому світогляді селян крадіжки подекуди сприймались не як злочин, а як хоробрий вчинок, особливо за умови його вчинення на стороні. Приміром, селяни-відходники, які служили на пароплавах, крали багаж і мануфактурний товар дружинам на хустини. Після повернення додому, розповідали про свої «подвиги» односельцям, за явного їх співчуття [25]. Певною мірою, збільшення кількості майнових злочинів спричинили реформи 1860-х рр., оскільки звільнили чимало людей від кріпацтва та послабили державний і корпоративний нагляд за окремою особистістю. Вони відкрили і ширший простір для приватної ініціативи, розширили межі дозволеного і цим сприяли розвитку злочинної поведінки [12].
Живильне середовище для майнової злочинності формувало і пияцтво. Більшість населення, живучи на межі бідності, намагалося, через зловживання алкоголем, відволіктися від непривабливої дійсності та труднощів повсякденного виживання. Селяни, як згадували сучасники, мотивували свою поведінку приблизно так: «Немає що їсти і сіяти; думав-думав, – не знаю що робити, печаль бере, а так підеш, вип’єш півпляшки, то хоч забудешся трохи» [26]. За даними статистики, щорічне вживання алкоголю на душу населення у 1903-1913 рр. становило 6-7, 5 літрів [27, 310]. Ця згубна пристрасть штовхала мешканців до скоєння майнових правопорушень, про що свідчать протоколи поліцейських дізнань. Розуміли цю взаємозалежність і на урядовому рівні. На початку ХХ ст. Микола ІІ, з метою боротьби із п’янством, запропонував перегляд законів про торгівлю спиртними напоями.
Фото Капча