Мирові суди волинської губернії і боротьбі з крадіжками (1970-і рр. - початок XX ст.)

Крім викрадення майна, законодавець встановив і відповідальність за приховування крадіжки та купівлю завідомо краденого. У 1890 р. повірені графів Тишкевичів поскаржились мировому судді, що селянин П. Кучер викрав із поміщицької економії волову шкіру, а єврей А. Кипніс купив її, хоча і знав, що вона крадена [48, 1-11]. У січні 1904 р. суддя 3-ї дільниці Житомирського округу розглядав справу, за обвинуваченням міщанки М. Моргаєвської, щодо викрадення самоварів у Н. Месіонжника, а Василя та Олександри Янишевських – у прихованні цього злочину. Після розгляду скарги та опитування свідків, суд постановив крадійку засудити до ув’язнення, строком на 3 місяці, а решту обвинувачуваних виправдати [49, 1-18].

Траплялись випадки, коли одна зі сторін була не- задоволена і подавала апеляційний запит у мировий з’їзд, із проханням повторного розгляду справи. Так, 27 березня 1892 р. Житомирський з’їзд розглядав одразу дві справи за обвинуваченням М. Царика у крадіжках. Суть першої полягала у наступному: протягом зими 1891 р. із лісу, належного І. Соколу, при с. Левків постійно пропадав лісовий матеріал, в крадіжці якого запідозрили М. Царика, а за обшуку в нього знайшли частину поцупленого на суму 4, 6 руб. За іншим обвинуваченням, у вересні 1891 р. лісник, здійснюючи обхід, побачив підсудного, який віз фуру дров, не заплативши за неї. Обидві справи слухались у відкритому засіданні, за участі присяжного повіреного та товариша прокурора. У першому випадку з’їзд призначив покарання у вигляді тримісячного арешту. Завдяки старанням повіреного та неточності показів свідків, виник сумнів у доведеності вини щодо другого обвинувачення. Товариш прокурора констатував цей факт і зазначив, що будь-який сумнів слід трактувати на користь підсудного, тому його виправдали [50, 3].

У 1911 р. Житомирським з’їздом розглядалася справа обвинувачення-міщанина М. Жигуна щодо крадіжки зерна з млина, що належав єврею І. Цукерману. Підсудний привіз три мішки пшениці на місцевий млин і залишив їх у підсобному приміщенні. Коли ж він приїхав наступного дня за борошном, до нього підбігли робітники та затримали, обвинувативши у крадіжці. Мировий суддя визнав М. Жигуна винним і присудив його до однорічного ув’язнення в острозі. За повторного провадження, з’їзд схвалив вирок судді, а засуджений оголосив бажання подати касацію у Сенат [51, 3].

Кількість крадіжок дедалі зростала і мирові судді вживали заходів для їх попередження. Зокрема публікували у місцевій пресі повідомлення, де розкривалися засоби дій крадіїв [50, 3; 52, 3; 53, 4]. Ці публікації мали на меті поінформувати мешканців Волині та, як наслідок, дати змогу їх уникнути. Шукаючи засобів полегшення становища найбідніших прошарків населення Волині, мирові судді часто ставали членами різних благодійних організацій. Особливо це стосувалось почесних суддів, оскільки у більшості вони були людьми заможними і мали змогу надавати фінансову допомогу притулкам, лікарням, богадільням, а також власним коштом організовувати різні ремісничі училища для професійного навчання молоді. Приміром, П. Демидов був почесним членом волинського губернського комітету піклування про дитячі притулки та Заславського комітету Червоного хреста, час від часу робив щедрі пожертви у їх фонди [54, 20]. Барон І. де Шодуар був почесним членом губернського комітету піклування про дитячі притулки та Житомирського благодійного товариства. Він постійно дотував діяльність цього товариства і житомирської лікарні Червоного хреста [55, 71]. Навіть у своєму заповіті барон передавав частину статків організаціям, які допомагали бідним і безпритульним, а також заповів частину грошей на створення ремісничих шкіл для навчання та виправлення неповнолітніх порушників. Разом із тим документ передбачав, що після смерті власника, його двоповерховий будинок і садиба у Житомирі будуть використані для облаштування жіночого ремісничого училища або школи домоводства, а також денних ігор і гулянь для дітей [56, 1-4].

Прикладом діяльної допомоги бідним слугував і почесний суддя К. Роше, який був членом Свято-Михайлівського братства, почесним піклувальником житомирського сирітського притулку та губернського приказу громадської опіки. 11 жовтня 1877 р. попечитель Київського навчального округу оголосив йому подяку за благодійництво на розвиток Червонського училища Житомирського повіту [57, 13зв. -17зв. ]. У свою чергу Ф. Трепов був почесним членом Заславсь- кого комітету Червоного хреста [58, 12].

Таким чином, одним із найпоширеніших кримінальних правопорушень у Волинській губ. упродовж 1871-1919 рр. була крадіжка. Її основними спонукальними причинами були бідність, безробіття, п’янство та швидко змінювані поняття моральності на добро і зло, злочину та правомірної поведінки. Хоча законодавець відніс до компетенції мирового суду крадіжки майна на суму до 300 руб., у більшості випадків ціна викраденого ледве досягала 100 руб. Це пояснювалось тим, що сторонами у мировому судочинстві були передусім селяни і міщани, які не володіли значними статками. Саме тому об’єктом крадіжок, зазвичай, виступали предмети побуту. Крім того, крадії часто посягали на засоби виробництва (конокрадство, викрадення упряжі, плугів) і цим нерідко розорювали селянські господарства. Тому й не дивно, що викрадення майна належало до найсуворіше караних правопорушень (до 1 року тюремного ув’язнення). Мирові судді Волині намагалися доступними засобами впливати на обмеження майнової злочинності, інформуючи громадськість через пресу про найпоширеніші злочини та можливості їх запобігання, а також беручи участь у діяльності благодійних організацій. Такі заходи опосередковано впливали на динаміку правопорушень у сфері приватної власності. Однак кількість справ про корисливі проступки у мирових судах Волинської губ. була стабільно високою – у середньому

45-50%, протягом 1871-1919 рр. – в силу об’єктивних причин, які судді не могли усунути самостійно.