Напрямки формування зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств в ринкових умовах

Підключення вітчизняного промислового комплексу до технологічної низки, яка діє в межах транснаціональних корпорацій, а також відкриття їх філій та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва. Генеральне узгодження про тарифи та торгівлю, яке включає міжнародні правові норми, принципи та їх правила мусять бути в основі торгово-економічних відносин між вітчизняними та закордонними підприємствами.

 

Таблиця 1

Показники фінансового стану промисловості України

1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р. 

Всього майна на кінець періоду (підсумок балансу) 1, 00 1, 09 1, 19 1, 19

Дебіторська заборгованість на кінець періоду 1, 00 0, 24 0, 33 0, 23

Кошти на кінець періоду 1, 00 1, 92 2, 15 3, 40

Власний капітал на кінець періоду 1, 00 0, 93 0, 90 0, 89

Кредиторська заборгованість на кінець періоду 1, 00 1, 59 2, 01 1, 97

Сума збитків підприємств, що працюють зі збитками 1, 00 1, 96 1, 90 1, 22

Балансовий прибуток 1, 00 0, 34 0, 99 0, 95

Чистий прибуток без урахування платежів до бюджету 1, 00 0, 16 0, 79 0, 57

Коефіцієнт оборотності активів 1, 00 1, 07 1, 27 1, 51

Рентабельність виробництва (%) 3, 2 1, 0 2, 7 2, 5

 

Входження промислового комплексу України до системи світогосподарських зв’язків вимагає адаптації його економічних структур, яка б не суперечила економічним інститутам світового господарства. Аналіз досвіду проведених ринкових реформ, відображений у вимогах міжнародного валютного фонду, рекомендує таку послідовність кроків у становленні відкритої економіки як: стабілізація, лібералізація, приватизація, реструктуризація промислового комплексу та ін. Кожна країна проходить власний шлях, який базується на світовому досвіді та враховує національну специфіку. Тому для національних виробників можливо сполучення плану і ринку на етапі трансформації, при цьому слід пам’ятати, що ринок не забезпечує реалізацію наукових програм та не вирішує довгострокових програм, пов’язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій та всього того, що забезпечує ефективну роботу промислових підприємств. В дисертаційній роботі виділені основні приоритети, до яких відносяться: зміцнення національної валюти та забезпечення зайнятості населення; виконання замовлень освітою на підготовку відповідних фахівців для промислових підприємств, які працюють в ринкових умовах; розповсюдження наукових досліджень, що відображають основні напрямки виробництва конкурентноздатної промислової продукції; поновлення державних служб, що регламентують зовнішньоекономічну діяльність промислового комплексу.

Результати аналізу дозволяють стверджувати що в Україні ще існує затримка реформування економіки, яка находить вираз у: послабленні макроекономічної політики; труднощах бюджетної політики; недоліках податкової системи; зростанні заборгованості суб’єктів промислового комплексу за енергоносії.

Повільність темпів реформ, невизначеність державного економічного курсу ставить вітчизняного промислового виробника перед фактом втрати шансу надходження в світове суспільство. В дисертації визначені основні напрямки конструктивних реформ до яких належать: розробка ефективного механізму закриття та банкрутства промислових підприємств-боржників; надання суб’єктам промислового комплексу пільгових умов при обслуговуванні банківською системою; залучення промислового комплексу до забезпечення паливно-енергетичного комплексу ресурсозберігаючими технологіями тощо; приватизація землі, на якій знаходяться ці підприємства.

Непродумана система правових заходів щодо переходу до відкритої економіки з боку держави веде до того, що більш розвинутим країнам та їх виробникам надаються переваги на світових ринках. Досить часто складаються ситуації, коли при рівних умовах, на західних ринках перевага надається товарам та послугам більш розвинутих країн. У зв’язку з цим необхідна розробка програм підтримки вітчизняних виробників експортної продукції в межах державної протекціоністської політики. Актуальним завданням є створення державної стратегії формування зовнішньоекономічної діяльності промислового комплексу.

Розділ 3. “Організаційно-методичні засади активізації зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів промислового комплексу”.

У третьому розділі систематизовані недоліки розвитку зовнішньоекономічних відносин та сформульовані шляхи удосконалення зовнішньоекономічної діяльності промислового комплексу. Одним із інструментів ліквідації недостатнього розвитку зовнішньоекономічних зв’язків промислових підприємств є міжнародний маркетинг. Особливістю маркетингових досліджень є можливість їх використання як окремо, так і в комбінації з іншими. (Рис. 1).

Серед інструментів запропоновано виділяти методи універсальної та вузько функціональної дії. Важливим ланцюгом аналізу маркетингового середовища є вивчення кон’юнктури ринків промислової продукції – комплексу реальних умов та факторів, що впливають на функціонування ринку в заданий момент часу та при певних географічних, та інших обмеженнях. Вивчення господарської кон’юнктури проходить по декількох напрямках: якісних та кількісних характеристиках цін, обсягах, що задовольняють попит, структурній розбудові, тенденціям розвитку споживання, чисельності та демографічному складу населення, рівню та відсоткам розподілу доходу, рівню економічного, науково-технічного розвитку та ін.

В роботі визначено зміст стратегічної політики промислового комплексу та основи її формування, які потребують: аналізу потенціального ринку промислової продукції у широкому розумінні та його середовища; пошуку сприятливих можливостей розвитку, які залежать від потенціалу промислового комплексу, його технологічного розвитку, адаптивних можливостей, від потреб ринку та активності конкурентів; вибору середньо – та довгострокових цілей маркетингу в залежності від положення на ринку та можливостей ринку (фінансових, технічних та їм подібних) ; вибору потенційних ринків і сегментів потенційних клієнтів; визначення бюджету для реалізації поставленої мети.

Тактична політика промислового комплекса