Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Народні символи України — сакрал українського народу

Предмет: 
Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
41
Мова: 
Українська
Оцінка: 

на кладовищах, ніби запитуючи тим самим у смерті, чи не покаже вона йому шлях до щастя.

І ось, блукаючи серед могил, прекрасного ранку він зустрів серед могил жінку такої вроди, що годі було й уявити.
Красуня сиділа на мармуровій плиті, зодягнена у розкішну сукню з чудесними блискучими коштовними камінцями на поясі. Її волоcся було золоте, немов пилок лілії, котру вона тримала в руках.
Довкруг неї линув такий дивний запах, і сама вона була така чарівна, що душа лицаря виповнилась благоговінням, і він, опустившись на коліна, поцілував їй руку.
Від тоді від того поцілунку красуня немовби прокинулась зі сну і, усміхнувшись промовила:
– Чи не хочете ви, лицарю, узяти мене з собою у замок? Ви чекали мене довго, і ось я з’явилась, оскільки, нарешті, настав час, коли я можу володіти собою. Я принесу вам те щастя, яке ви так довго шукали. Але перш ніж піти з вами, я повинна почути від вас обіцянку, що ніколи при мені не будете згадувати про смерть і що навіть саме слово “ смерть “ ніколи не буде сказане у вашому домі. Думайте про мене, як про втілення земного життя, як про квітку юності і ніжне кохання. Думайте тільки так і завжди.
Захоплений лицар сів із красунею верхи на коня, й вони поїхали. Кінь пустився чвалом, ніби не відчуваючи додаткової ваги, і коли вони мчали полями, то дикі квіти схиляли перед ними свої голівки, дерева ніжно шелестіли, а все повітря було наповнене чудесним запахом немов із якогось невидимого саду лілій. І ось вони одружилися, і були дуже щасливими. А якщо іноді властива лицареві меланхолія й находила на нього, i варто було молодій дружині приколоти в волосся або до грудей лілію, як усю печаль його мов рукою знімало.
Настало Різдво. Молодята вирішили запросити сусідів і влаштувати бенкет.
Столи прикрасили квітами, усі дами весело усміхались, сяючи коштовними камінцями, чоловіки теж сміялись і жартували, маючи чудовий настрій.
А поки всі бенкетували, запрошений трубадур співав то про кохання, то про лицарські турніри й подвиги, то про благородство й честь. Потім, у піднесені, прийшов до вічної теми, заспівав про небеса й переселення на них після смерті.
І раптом при цих словах красуня – лілія поблідла й почала в’янути, немов вражена морозом.
У відчаї лицар хапає її у свої обійми, але з жахом бачить, як вона дедалі зменшується й зменшується, і ось в обіймах він уже тримає не жінку, а лілію, дивні пелюстки якої все осипаються й осипаються долі. Тим часом у повітрі чути важкі зітхання, немов тужливий плач, і вся зала наповнюється тим чудесним запахом, що він його відчував за першої зустрічі з красунею.
Розпачливо змахнувши рукою, лицар щезає у нічному мороці, щоб ніколи вже більше не з’явитися серед живих.
Зміни сталися і надворі: зробилося холодно, похмуро, й ангели з неба засипали землю пелюстками лілій, немов снігом.
 
Загадки про лілію
 
Одяглась у біле плаття, 
примостилась на лататті,
задивилася у воду 
на свою дівочу вроду. 
 
 *** 
 
Стоять красуні на воді,
 вінки в них білі й золоті. 
 
***
 
 У воді родяться,
 На воді красуються, 
У воду дивляться 
 
Вірш про лілію на українській мові
 
Лілії білі, лілії милі.
Тихе озерце, сонячні хвилі.
Літечко-літо. Хлюпають хвилі
Милують, лащать лілії білі.
 
Вірш про квітку лілію
 
Лілії заздрять усі хлопчаки —
Кожен би квіткою став залюбки:
В озері лілія з ранку до ночі
Може купатися скільки захоче!
А. Костецький
 
Мак
— краса й молодість 
 
Українська легенда про мак
 
Колись давно на наш край нападали вороги. Багато людей гинуло... А хто не загинув, того чужинці забирали в полон. Ішли полонені рідною землею, гарячими слізьми поливали дорогу в неволю... Ось така невільницька валка простувала степом. Серед чоловіків вирізнявся поставою один парубок. Міцні руки, дужі плечі були туго обкручені вірьовками. Сірі очі його аж зчорніли від безсилого гніву, на обличчі застиг гордий вираз нескореності. А одну з полонянок чужинці ховали в наметі. Тільки зрідка долинав звідти сумовитий спів, повен туги і болю. Коли парубок чув той голос, ще більше паленіли його очі, ще грізніше стискалися вуста. Але пута гадюками пов’їдались йому в тіло, скували рухи. Одного разу налетів степовий вихор, зірвав намет. Коли полонянка підвела голову і глянула навколо, парубок отерп від небаченої краси. Коли їх очі стрілися – сталося диво; народилося незнане почуття. Запалало воно у грудях парубка: неймовірним зусиллям розірвав він на собі пута, вихопив у ошелешеного вартового вуздечку коня, мов на крила підхопив дівчину і майнув у степ. Якусь мить всі не могли зрозуміти; що сталося. А коли отямились, кинулися навздогін. Та кінь утікача летів, як вітер. Зрозуміли чужинці, що не
Фото Капча