Народні символи України — сакрал українського народу | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

спіймати їх, не догнати. Щасливі юнак та дівчина глянули одне одному в вічі: злили вуста у поцілунку. І таке таїнство єднання двох душ створилося тої миті, що сонце зупинилося, замилувавшись, вітер приліг на трави, затаївши подих. Зловісний свист розрізав повітря – гостра стріла пронизала відразу двоє сердець. То один з чужинців натягнув лука і, вклавши всю хижу силу, пустив стрілу навздогін утікачам. Так і застигли парубок і дівчина в нерозривних обіймах. Пішов кінь степом, несучи на собі мертву казку двох сердець. Кров повільними краплями спадала в густу траву. І там, де падали ці важкі краплини, поставали з трави квіти, як полум’я. Яріли вони червоним цвітом, ховаючи в собі полум’я двох сердець. А кінь ішов та йшов, бо він був теж полонений і теж вертав додому, до свого зеленого лугу, до теплої стайні, обережно несучи на собі страшну ношу. Та коли прийшов додому, то замість села побачив чорне згарище. Тоскно заіржав, захвилювався. І тоді з його спини додолу впала ноша. Зразу налетіло гайвороння, намагаючись виклювати мертві очі. Кінь знову заіржав, розпачливо та тужно. Гайвороння втекло. Довго стояв у задумі, потім почав рити землю. Бив і бив копитами, яма глибшала, ширшала. Вибився із сил… Зовсім знесилений, обережно скотив застиглих у довічних обіймах молодят і почав загортати. Ліг поруч і не встав більше... Весною над молодими прослалися дивним килимом квіти, що народилися з їхньої крові. Ціле літо цвіли вони, розкидаючи навколо своє насіння, ваблячи красою. А над конем зеленим шовком прослалася ковила, відтіняючи квіти, що пломеніли поруч.

Давньогрецька легенда

У підземному царстві Аіда жили два брати-близнюки: Гіпнос –Бог сну і сновидінь і Танат – бог Смерті. Прекрасний юний крилатий бог Гіпнос весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Виливав Гіпнос із ріжка снотворний напій, і ніхто – ні смертні, ні боги – не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс. Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку. Рідний брат Гіпноса – жахливий бог смерті Танат, якого боялись і ненавиділи і боги, і люди. Від величезних чорних крил його несе льодяним холодом. Ніхто із смертних не мине його. Лише двоє змогли перемогти бога Смерті – винахідливий Сізіф і могутній Геракл. На голові у Таната – вінок із маку, а в руках – перекинутий факел, який згасає. Мати Гіпноса і Таната – богиня Ніч, яку теж малювали в одязі, обвитому гірляндами маку.

Давньоримська легенда

Коли з’явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно відпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб люди не могли бачити і нічого не робили. Але, не дивлячись на це, люди і в ночі продовжували свою діяльність. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса. Побачивши зажурену Ніч, Природа зжолобилась над нею і послала ії у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала Природа, ночі легше буде заспокоювати людей і примушувати їх спати… І дійсно… Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді Природа потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з’явились діти – Сновидіння, які могли б відволікати людей і примушували їх забувати про все на світі. Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина не спала. Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з’явився на Землі мак… У християнській міфології походження маку пов’язують із кров’ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розп’ятого Ісуса Христа. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.

Отже, мак мав стосунок і до сну, і до смерті, і до ночі. Володар підземного царства Аїд дуже любив красивих молодих дівчат. От і вирішив він викрасти прекрасну Парсефону і однієї ночі здійснив він свій намір. Мати Парсефони – Деметра – богиня земної родючості – дуже зажурилася за дочкою і пішла шукати її по всій землі. Не знаходила спокою мати ні вдень, ні вночі, не в силах була зупинитися й спочити. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса. Повелів він зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.