Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

Сім'я формує практично всю сукупність людських потреб. Батьки є першим соціальним середовищем розвитку дитини, що забезпечує задоволення практично всіх її потреб, зокрема потреби в любові та прихильності, у безпеці й захисті.

Оскільки дитина є біосоціальною істотою, основні складові, що визначають її потреби, повинні охоплювати обидва її базові рівні – біологічний (рівень організму) і соціальний (особистіший).

До природжених біологічних потреб належать потреби в їжі, безпеці, сні; різні форми активності – фізична, перцептивна, емоційна.

Вирішальне значення протягом усього життя людини має комплексне, системне, цілісне задоволення потреб. Перш за все мають бути задоволені фізіологічні, тобто потреби, необхідні для виживання та нормального функціонування організму (в їжі, воді, житлі, відпочинку тощо).

Необхідність у безпеці та захисті (безпечному середовищі існування) – це потреба у відсутності фізичних і психічних загроз від навколишнього світу й упевненості в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому. Перша й головна потреба малюка – у безпеці. Лише тоді, коли малюк почувається надійно захищеним, він може почати досліджувати світ навколо себе, пізнавати його, тобто розвиватися. Тому на перших етапах життя дитини важливим є такий компонент батьківської любові, як опіка.

Серед домінантних потреб дитини передусім слід назвати потребу в любові й теплоті почуттів, або ж потребу в емоційному контакті. Потреба в батьківській любові – одна з найсильніших і найтриваліших потреб людини будь-якого віку, особливо раннього.

А. Лоуен відзначає, що недостатність любові в ранні роки життя зумовлює емоційну недорозвиненість людини. Особистість, яка сформувалась у результаті депривації батьківської любові, характеризує почуття внутрішньої порожнечі, пристрасне прагнення до контакту й близькості; їй притаманна потреба в тому, щоб про неї піклувались, такий брак любові ставить людину в залежність, вона виростає особистісно незрілою.

Батьківська любов гарантує почуття безпеки, підтримує сприятливий стан емоційно-чуттєвого світу, вчить любові, моральної поведінки й загалом стає джерелом життєвого досвіду, необхідного дітям як майбутнім батькам. Від задоволення цієї життєво важливої потреби багато в чому залежить фізичний і психічний розвиток, відчуття захищеності.

Батьківська любов є складною, мінливою й суперечливою. У ній немає абсолютної норми, як немає й норми-ідеалу люблячого батька. Такі батьки можуть робити помилки, сумніватись у своїх почуттях до дитини, карати її, а не тільки піклуватися, нести радість, задовольняти всі потреби.

Батьківська любов – базове людське почуття, що формується у процесі очікування й виховання дитини, ґрунтується на батьківському інстинкті й потребі малюка в любові та прихильності. Отже, у батьківській любові присутні як біологічні, так соціальні засади.

Задоволення біологічних потреб є важливим критерієм для сприятливого зростання й розвитку, але потреби дитини – це не лише необхідність у їжі, певних речах, умовах, навіть не так у діяльності, як у спілкуванні. Тільки через спілкування з близькими людьми можна здійснювати перші кроки до соціалізації та індивідуалізації потреб. Тому наступною важливою потребою дитини слід визнати потребу в спілкуванні з батьками, в їхній активній присутності у дитячому житті. Спілкування з дорослими взагалі та з батьками зокрема є найважливішим каналом соціалізації, розвитку внутрішнього світу. Спілкуючись, малюк пізнає світ, реальність, що його оточує, навчається в ній орієнтуватись, оцінювати її.

Найчастіше батьки будують своє спілкування з малечею стихійно, несвідомо. А тим-часом на кожному етапі дитинства існує оптимальна форма взаємодії з дитиною, яка найбільше відповідає її віковим особливостям. Знання таких форм допоможе батькам уникнути помилок у вихованні й навчанні.

Якщо попередні потреби задоволені, виникає необхідність у потребах вищого рангу – у повазі, визнанні. Вони забезпечують самоповагу й повагу інших (потреби в усвідомленні своєї значущості й цінності для інших, позитивній самооцінці, особистих досягненнях, компетентності, майстерності, статусі, престижі, повазі, визнанні тощо). Потреба у повазі, визнанні також відіграє велику роль у становленні особистості дитини. Віра у власні сили, впевненість у собі народжуються з поваги близьких і рідних людей.

Потреби самовираження – це необхідність реалізації свого потенціалу – самореалізації (потреби у творчості, у створенні чогось нового, оригінального, у реалізації себе як професіонала, в особистісному зростанні, розкритті власного творчого потенціалу тощо).

Тому і фізіологічне зростання дитини (здоров'я, харчування), й інтелектуальне, емоційне та соціальне зростання відіграють життєво важливу роль для загального розвитку особистості. Батькам особливу увагу слід приділяти задоволенню всіх ключових потреб дитини, починаючи з першого дня народження, оскільки від цього залежатиме, як вона розвиватиметься.

ЛЕКЦІЯ 2

Тілесні покарання дітей: ефективний засіб виховання

чи порушення прав дитини?

(За матеріалами К. Левченко, доктора юридичних наук, народного депутата України, президента Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»).

Мета нашої лекції – на основі вивчення ситуації сформувати стратегію протидії застосуванню тілесних покарань дітей.

Завдання: дослідити ситуацію з поширенням тілесних покарань дітей; вивчити стан громадської думки щодо можливостей застосування тілесних покарань дітей; ознайомити зі стратегією протидії застосуванню тілесних покарань до дітей; проаналізувати правову базу заборони тілесних покарань дітей.

Під час зустрічі планується проведення та використання перелічених нижче форм і методів реалізації поставлених завдань: соціологічне опитування; надання інформації щодо впливу тілесних покарань на розвиток дитини. Очікувані результати:

Усвідомлення проблеми насильства в сучасному суспільстві.

З'ясування рівня поширення тілесних покарань.

Визначення змін у застосуванні тілесних покарань до дітей.

Підвищення рівня обізнаності батьків, формування установки на неприпустимість застосування тілесних покарань.

Що таке тілесні покарання дітей? Наскільки вони поширені у суспільстві? Чому батьки та вихователі й сьогодні активно застосовують їх як метод виховання? Чому це викликає занепокоєння в європейської спільноти? Які наслідки застосування тілесних покарань до дітей? Які існують альтернативні методи виховання? Що це взагалі таке? І де їх можна навчитися? Чи є адекватна реакція української держави та суспільства на факт застосування тілесних покарань до дітей? Що потрібно робити?

Застосування тілесних покарань порушує низку прав дитини, які закріплені в Конвенції ООН про права дитини та підтверджені в Конституції України та Законі України «Про охорону дитинства»:

право на рівний захист перед законом;

право не зазнавати жорстокого ставлення;

право на життя та фізичну недоторканність;

право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров'я тощо.

Це означає, що застосування тілесних покарань в Україні фактично заборонено законодавством.

Англійські правники поділяють тілесні покарання на «помірні тілесні покарання», які здійснюються в межах розумного, та «знущання». У 2004 році в Англії та Вельсі введено закон, за яким дозволено «помірні тілесні покарання». Але якщо дітей лупцюють так, що у них залишаються сліди, – це підсудна справа. Бити дітей заборонено, так само як і дорослих.

Мета нашої зустрічі – проаналізувавши отриману під час лекції інформацію, дати відповіді на поставлені запитання.

Скажіть, як часто до вас особисто застосовували тілесні покарання, коли ви були дитиною?

Майже щодня;

раз чи двічі на тиждень;

раз чи двічі на місяць;

дуже рідко;

ніколи.

Давно вже досліджено, що дитина надалі відтворює ту модель поведінки, до якої звикла у батьківській сім'ї. Так фізичне насильство стає нормою у житті.

Крім цього, за спостереженнями психологів, у частини дітей, до яких застосовують тілесні покарання, потім формується занижена самооцінка, зневіра у собі, пасивна життєва позиція. Або ж навпаки – бачимо високий рівень агресії, перш за все щодо слабших.

В українському суспільстві панує стереотип: насильство, жорстоке поводження з дітьми, недбале ставлення – це проблеми винятково кризових або недостатньо матеріально забезпечених сімей, бідних.

Чи вважаєте ви необхідним та доцільним застосування тілесних покарань при вихованні дітей?

Так, завжди, коли дитина поводиться погано;

так, але в окремих випадках;

ні, в жодному разі;

важко відповісти, не знаю;

Ці запитання не риторичні, а абсолютно практичні.

Тілесні покарання можна розглядати не тільки як насильство, але у певних випадках і як жорстоке ставлення.

Назвемо деякі з можливих причин жорстокого поводження з неповнолітніми в сім'ї: особистісні риси батьків (агресивність, авторитарність) ; відсутність позитивного прикладу поводження з дітьми; алкоголізм, наркоманія, релігійний фанатизм; фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання, глухота, сліпота тощо) ; невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов'язків щодо дітей, відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей; невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації.

Причинами жорстокого поводження можуть бути й фактори сімейного виховання, які призводять до дезінтеграції «Я» дитини. За О. Захаровим, це:

нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;

неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;

невідповідність вимог і очікувань батьків потенціалу і потребам дітей;

нерозуміння особливостей виховання в різні вікові періоди;

непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;

неузгодженість між батьками змісту, цілей і засобів виховання;

прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і неможливість його досягти;

раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини тощо) ;

афект, невміння загальмувати свою поведінку;

приклад власних батьків;

психічні хвороби;

тендерні стереотипи суспільства, соціокультурне сприйняття статі, що диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу;

психологічні риси, здібності, види діяльності, професії.

При цьому заохочується поведінка, що відповідає соціостатевій ролі, і пригнічується та, що їй суперечить.

У більшості ситуацій людина, яка застосовує тілесні покарання, не усвідомлює поганих наслідків цього, вважаючи, що її дії є легітимними та виправданими, адже її наміри – щонайкращі.

Але ж наслідки застосування методів фізичного впливу можуть бути негативними та пролонгованими. Дитина, яка зазнала насильства, одержує травматичний досвід, що супроводжується травматичними переживаннями, відтворюється у формі неадекватних поведінкових реакцій. Усе це призводить до дезорганізованої поведінки. Для малюка важливі довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при застосуванні насильства. Наслідки жорстокого поводження з дітьми описані в науковій та педагогічній літературі.