Науково-методичні основи регулювання кон'юнктури споживчого ринку України

При розгляді різних систем регулювання ринкової економіки, в тому числі і індустріально розвинутих країн, робиться висновок, що сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії регулювання ринкової кон’юнктури. Вона опирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість самим визначати ефективність кожної теорії залежно від умов, цілей і пріоритетів економічної політики. Але провідною економічною теорією на великому проміжку часу залишається інноваційна теорія економічного розвитку М. Туган-Барановського, особливістю якої є системне цілеспрямоване втручання держави в економіку з метою підтримки науки, науково-технічного прогресу і впровадження його досягнень у виробництво.

Розглядається фіскальна політика як один з економічних важелів забезпечення позитивної досконалості кон’юнктури ринку. При цьому в роботі робиться наголос на необхідність застосування одного з різновидів фіскальної політики – стимулюючої, яка б забезпечувала перспективність національного виробництва і захищеність національної валюти. Чим вище ці параметри, тим більш ліберальним за інших рівних умов може бути режим економічного регулювання. Однак самі ці параметри потребують створення цілого комплексу передумов, у якому важливу роль займають низька інфляція, невисокі процентні ставки, сприятливий податковий клімат, створення умов формування конкурентного середовища та усунення проявів монопольного диктату, ефективна система стимулювання попиту.

В другому розділі “Оцінка існуючої системи регулювання кон’юнктури ринку” здійснено аналіз основних макроекономічних показників, що характеризують стан та збалансованість кон’юнктури ринку в Україні.

Аналіз умов економічного спаду, що відбувався в Україні, дозволяє зробити висновок про дестабілізуючу роль скорочення пропозиції споживчих товарів. В 2000 р. виробництво товарів народного споживання (ТНС) склало лише 43, 1% від 1990 р., продовольчих товарів – 39, 2%, товарів легкої промисловості – 25%, товарів непродовольчої групи – 31, 7%. Знос основних фондів по галузях, що виробляють споживчі товари, в 2000 р. становив за даними Держкомстату України 48, 7%, що негативно відбивається на якості продукції.

На грані зникнення в Україні опинилися такі галузі, що виробляють товари культурно-побутового призначення як: виробництво телевізорів, пральних машин і магнітофонів. У 2000 р. їх обсяг складав лише 1, 7%; 15, 9%; 0, 3% випуску 1990 р. В легкій промисловості випуск тканин у 2000 р. складав 5, 5% від 1990 р., трикотажних виробів – 4, 6%, взуття – 6, 9%. Виробництво вітчизняних товарів культурно-побутового призначення гальмується здебільшого неконкурентоспроможністю нашої продукції, низьким технологічним рівнем основних фондів машинобудівної промисловості, засиллям імпортних товарів, а найголовніше і що є першопричиною ситуації, що склалася в цих галузях, дуже низькою купівельною спроможністю громадян.

Показники формування кон’юнктури споживчого ринку України в 2000 р. були такі: на кожну одиницю доходу населення вироблялось 60, 6% ТНС та послуг, що свідчить про дефіцит пропозиції на товарному ринку. У 2000 р. він склав 1160, 4 млн. грн. Однак навіть за такої низької товарної насиченості ринку вітчизняними виробами лише 62, 2% грошових доходів населення були отоварені, тобто більше 37% витрачених коштів не повернулось у вигляді реінвестицій до вітчизняних товаровиробників, що звузило їх матеріальну основу відтворення. Але більшість населення України має низький рівень матеріального забезпечення, отже і дуже низький рівень збереження коштів і майже 100% витрачає свої доходи, а значить кошти не повернені до вітчизняних товаровиробників інвестували економіку інших країн світу.

Дефіцитна збалансованість кон’юнктури споживчого ринку в Україні досягалась за рахунок обмежувальної грошово-кредитної політики держави. Вона дозволяла уповільнити темпи інфляції, але створила об’єктивні умови для скорочення виробництва, погіршення соціально-економічного становища. Низькі доходи більшості населення не дозволяли реалізовувати продукцію в необхідній мірі, стримували розвиток сукупної пропозиції, що призвело до підвищення цін, за рахунок чого частково покривався постійно зростаючий дефіцит обігових коштів. При дефіцитній збалансованості кон’юнктури споживчого ринку головним інвестиційним джерелом розвитку галузей, які виробляють ТНС, виступають доходи населення. А тому стабільне зростання виробництва залежить сьогодні від збільшення внутрішнього попиту на продукцію.

Проте показники внутрішнього попиту знаходяться на низькому рівні. Так, середньомісячна нарахована заробітна плата в Україні, що становила в 2000 р. 230 грн., навіть не досягала офіційно встановленого прожиткового мінімуму, що складав 311 грн. За експертними оцінками 75% населення мали заробітну плату нижче рівня прожиткового мінімуму. Якщо у 1994 р. частка оплати праці в доходах населення складала 62, 7%, то у 1999 р. – 49, 5%, а в 2000 р. вона становила – 48, 9%. Співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати мало ще гірші пропорції. У 1998 р. воно складало – 34, 4%, 1999 р. – 31, 5%, 2000 р. – 31, 7%, тоді як за світовими стандартами цей показник має бути вищим за 70%. Така ситуація говорить про внутрішню невідповідність існуючої макроекономічної політики ідеям стабілізації в країні.

В роботі в числі методів державного регулювання економіки особливу увагу приділено сучасному стану податкової системи України, оскільки саме податки є вагомим чинником впливу на формування макроекономічних пропорцій, що визначають кон’юнктуру споживчого ринку. З одного боку податки і методи їх стягнення впливають на масштаби виробництва і визначають, таким чином, величину пропозиції товарів і послуг на ринку. З іншого боку, акумуляція в державному бюджеті коштів від оподаткування і їх подальший перерозподіл перетворює первинні доходи суб’єктів економіки