Навчання та його психологічні механізми. Поняття про навчання та його психологічні механізми

На сьогоднi у галузi педагогiчної акмеологiї досягнуто певних здобуткiв. Намiчено основнi пiдходи та тенденцiї у вивченнi сутi i особливостей професiоналiзму в цiлому (Б. Г. Ананьєв, А. А. Бодальов, В. А. Бодров, В. С. Мерлiн, К. М. Гуревич, Є. М. Iванова, Є. А. Климов, В. Д. Шадрiков) та професiоналiзму педагогiчної дiяльностi зокрема (I. Д. Багаєва, А. О. Деркач, Н. В. Кузміна, А. О. Реан, В. В. Панчук та інші). Базуються на принципах операцiйного i системно-структурного вивчення явищ, порiвняльного, кiлькiсного, якiсного та критерiального аналiзу дiяльностi. Хоча iснують рiзнi варiанти трактування професiйного розвитку (диференцiйно-дiагностичний (Ф. Парсонс, Г. Мюнстерберг, Т. Боген), психодинамiчний (У. Мозер, Е. Бордiн, Е. Роу), типолологiчний (Д. Холланд) напрямки, напрямок теорiї рiшень (Х. Томе, Г. Рис, Д. Тідеман, О’Хара), теорiя структурно-дiахронiчного розвитку особистостi (Дж. Левiнджер), теорiя дiяльностi, орiєнтованої на процеє (М. Чiксентмихайя), усе ж таки слiд констатувати вiдносну єднiсть у визначеннi сутi професiоналiзму як якiсної характеристики суб’єкта дiяльностi, що визначається мiрою володiння цим суб'єктом сучасним змiстом i сучасними засобами розв'язання професiйних завдань. Професiоналiзм – явище складне, що потребує багатокритерiального комплексного вивчення i разом з тим пiддається вимiрюванню, що дозволяє йому служити одночасно i предметом, i об'єктом акмеологiчних дослiджень. Пiд базовим критерiєм професiоналiзму розумiють кiнцевий результат фахової дiяльностi, певне соцiальне замовлення.

Чiтко визначено змiст i сутнiсть основних понять “професіоналізм педагогiчної дiяльностi”, “базовий критерiй професiоналiзму педагогiчної дiяльностi” (I. Д. Багаєва, Г. 1. Кримська, Н. В. Кузьмiна, А. О. Реан та ін.).

Професiоналiзм педагогiчної дiяльностi – це мистецтво педагога формувати у наявного складу учнiв (студентiв) готовнiсть до продуктивного розв’язання завдань у подальшiй системi засобами свого предмета (спецiальностi) за час, вiдведений на навчально-виховний процес (7, 14). Таким чином, базовий критерiй професiоналiзму педагогiчної дiяльностi – це здатнiсть учнiв (студентiв) творчо використовувати отриманi знання, вмiння i навички для розв'язання-фахових i особистiсних завдань.

Доведено, що суть професiоналiзму педагогiчної діяльності у тому, що, з одного боку, це iнтегральна якiсть, властивiсть особистостi, i, як будь-яка iнша якiсть, вона формується з дiяльностi; з iншого боку – це процес i результат дiяльностi (6, 58). Експериментальне пiдтверджено, що професiоналiзм педагогiчної дiяльностi характеризується особистiсною i дiяльнiсною сутнiстю. Особистiсну суть професiоналiзму складають знання, необхiднi для виконання професiйної дiяльностi, специфiчне ставлення педагога до об'єкта, процесу, умов фахової дiяльностi i необхiднiсть самовдосконалення як професiонала. Дiяльнiсну (процесуальну) суть професiоналiзму складає комплекс умiнь: гностичних, самовдосконалення, спiлкування, вмiння перебудовувати дiяльнiсть свою і учнiв, реконструювати навчально-виховну iнформацiю з метою отримання очiкуваного результату своєї працi (3, 15-Iб) :

Розроблено i науково обгрунтовано модель професіоналiзму педагогiчної дiяльностi як динамiчної системи, iнварiантної щодо всiх педагогiчних систем (3, 15-16). Ця модель включає такi структурнi елементи (див. мал. I) :

- професiоналiзм знань (ПЗ) – основа, базис професiоналiзму в цілому;

- професiоналiзм педагогiчного спiлкування (ПС) – готовнiсть i й умiння використовувати систему знань на практицi;

професiоналiзм самовдосконалення (ПСВ), що забезпечує динамiчнiсть, розвиток цiлiсної системи “професiоналiзм педагогiчної дiяльностi” шляхом справедливого самооцiнювання i оперативного усунення виявлених у процесi педагогiчного спiлкування особистiсних недолiкiв i прогалин у необхiдних для вчителя знаннях.

 

 

Основою для формування сім'ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі.

В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб», що походить від давньослов'янського “сълюб», що означає “урочисту обіцянку» (“сълюбитись» – домовлятися).

Слід зауважити, що з психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і сім'ї. Тому в подальшому під стабільністю шлюбу і сім'ї розумітимемо такі їх особливості, що забезпечують задоволеність людини від перебування в цих соціальних інститутах, створюючи умови для особистого щастя, особистісного зростання кожного з їх членів. Розрізняють шлюби з любові, за стереотипом, з розрахунку, залежно від особливостей шлюбно-сімейної мотивації [15].

Мотивація взяття шлюбу включає чотири основних мотиви:

• інтимно-особистісний (прагнення знайти бажаного партнера для кохання) ;

• морально-психологічний (бажання знайти духовно близького супутника життя) ;

• сімейно-батьківський (орієнтація на народження і виховання дітей) ;

• господарсько-побутовий (орієнтація на налагоджений побут і ведення домашнього господарства).

Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів.

Істотною підставою для взяття шлюбу є любов. У психології

любов – це інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами і соціально сформованим прагненням бути своїми індивідуально значущими рисами з максимальною повнотою представленими в життєдіяльності іншого так, щоб пробуджувати в нього потреби у відповідному почутті такої самої інтенсивності, напруженості і стійкості [3, с. 198].

Сучасна соціальна психологія виокремлює в любові три основних компоненти:

• емоційний (симпатія, часто неусвідомлена, інстинктивний потяг до людини, причини якого ще остаточно не з'ясовані) ;

• раціональний (повага, усвідомлення і визнання достоїнств людини) ;

• поведінський (уміння не тільки переживати почуття любові, а й у відповідний спосіб виявляти його в діяльності, спрямованій на