Навчання та його психологічні механізми. Поняття про навчання та його психологічні механізми

В психофізіологічному аспекті старість найменше пов'язана з хронологічним віком, порівняно з попередніми віковими періодами до 60-65 років. Складність процесу старіння виражається в підсиленні та спеціалізації дії закону гетерохронії, який зумовлює збереження і оптимізацію функціонування одних систем і прискорену інволюцію інших. Найдовше зберігаються в організмі ті структури та функції, які тісно пов'язані з реалізацією основного життєвого процесу в його найбільш загальних проявах. Незважаючи на те, що еволюційні- інволюційні процеси характеризують онтогенез в цілому, саме в період старіння різноплановість визначає специфіку психічного та непсихічного розвитку. Окрім того, всі зміни в період старіння носять індивідуальний характер.

Складний і суперечливий характер старіння людини пов'язаний з кількісними змінами і якісною перебудовою біологічних структур (а також новоутворень). Організм адаптується в нових умовах, розвиваються пристосувальні функціональні системи, активізуються різноманітні системи організму, що зберігають та підтримують його життєдіяльність, що дає можливість долати деструктивні явища старіння. Все це дає можливість підсумувати: період пізнього онтогенезу є новим етапом розвитку і специфічної дії загальних законів онтогенезу, гетерохронії і структуроутворення.

Дослідження підтверджують існування різних шляхів підвищення біологічної активності різних структур організму, які забезпечують його працездатність після завершення репродуктивного періоду. Разом з тим, зростає необхідність посилення довільного контролю і регуляції біологічних процесів. Це здійснюється за рахунок емоційної і психомоторної сфери людини. Центральним механізмом довільної регуляції є мовлення, його значення суттєво зростає в період геронтогенезу. Б. Г. Ананьєв стверджує, що мовно-мисленнєві і другосигнальні функції протидіють загальному процесу старіння і піддаються інволюційним змінам значно пізніше, порівняно з іншими психофізіологічними функціями.

Таким чином, різноманітні зміни, які відбуваються в похилому і старечому віці, спрямовані на те, щоб актуалізувати потенційні, резервні можливості, накопичені в організмі у період росту, зрілості та сформовані в період пізнього онтогенезу. При цьому активність особистості зі збереження індивідної організації та регуляції її подальшого розвитку повинна посилюватися.

Люди похилого і старечого віку не є монолітною групою, вони так само різнорідні і складні, як і люди юнацького, молодого та дорослого віку. Подальші зміни в період геронтогенезу обумовлюються мірою зрілості конкретної людини як особистості та суб'єкта діяльності. Дослідження підтверджують можливість збереження високого рівня працездатності не тільки в похилому, але й в старечому віці. Працездатність забезпечується великою кількістю різноманітних чинників: освіта, професійна сфера, зрілість особистості тощо. Особливе значення має творча діяльність людини, яка активно протидіє процесам інволюції.

Отже, старість є віковим етапом (у деяких людей досить тривалим), який завершує життя. Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості.

Старіння може стати періодом втрат (економічних, соціальних, індивідуальних), які призводять до стану залежності, що може сприйматися як принизливий і обтяжливий. Але в позитивному варіанті старість – це узагальнення досвіду, знань і особистісного потенціалу, що допомагає вирішити задачу адаптації до нових вимог життя і вікових змін. У період старості можна глибоко і цілісно осмислити життя, його сутність, сенс, обов'язки перед попередніми і майбутніми поколіннями.

 

 

ВПЛИВ БАТЬКIВСЬКОЇ СIМ'Ї НА ФОРМУВАННЯ МОДЕЛI

ШЛЮБУ У СУЧАСНОЇ МОЛОДI.

Останнім часом значно зросла увага до проблем шлюбу i сiм'ї. Високий рiвень розлучень, особливо серед молодих сiмей, пiдвищив iнтерес до дослiдження орієнтації молодi вiдносно шлюбу i сiм'ї, а в зв’язку з цим i до проблем пiдготовки до шлюбу-сiмейних вiдносин. Вирiшення таких проблем залежить вiд багатьох факторiв, серед яких особливе мiсце займають психологiчнi. Психологiчна готовнiсть до шлюбу i сiмейного життя – багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологiчної статi особистостi, її розвиток, оволодiння стереотипами чоловiчої i жiночої поведiнки. Благополуччя сiм'ї залежить вiд специфiки засвоєних ролей чоловiка i дружини, батька i матерi. Знання i уявлення про себе як людину певної статi iз специфічними для чоловiка i жiнки потребами, цiннiсними орієнтаціями, мотивами, iнтересами i формами поведiнки, а також уявленнями про сiмейне життя служать психологiчним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi вiдносини подружжя.

На позицiю молодi по відношенню до шлюбу I сiмейного життя впливають: 1) особливостi структури сiмейного життя в батькiвському домi, розподiл сiмейних ролей I їх виконання; 2) якостi особистостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi потребно-мотивацiйної сфери i iн.) ; 3) уявлення про iдеал дружини чи чоловiка (очiкування, пов'язанi iз шлюбом, вимоги до сiмейного життя) ; 4) просімейна мотивацiя. Важливим являються ще два моменти: власний приклад батькiв i якiсть їх виховного впливу на дiтей. Найбiльш значима роль в процесі формування майбутнього сiм'янина належить батькiвськiй сiм'ї. За результатами дослiджень Е. К. Васильєвої, В. А. Сисенко, В. Сатiр, А. Г. Харчева, Л. В. Чуйко, якi проводилися з респондентами рiзних соцiальних категорiй батькiвська сiм'я займає перше мiсце серед елементiв соцiального мiкросередовища (дошкiльнi заклади, школа, засоби масової iнформацiї i iн.). ЇЇ структури i соцiально-психологiчнi характеристики впливають на формування уявлень молодi про подружнє життя. Дослiдження показали, що позитивна орiєнтацiя молодi на шлюб i сiм'ю забезпечує повна сiм'я з сприятливим психологiчним клiматом. В неповних сiм'ях формування орiєнтацiй на шлюб i сiм'ю ускладнюється внаслiдок деформацiї рольової соцiалiзацiї – вiдсутнiсть одного iз батькiв як об'єкта iдентифiкацiї. Данi соцiологiчних