Навчання та його психологічні механізми. Поняття про навчання та його психологічні механізми

Дiти сприймають вiд батькiв форму поведiнки, пiдсвiдомi реакцiї, рiзноманiтнi позитивнi чи негативнi звички, значимi якостi моделi подружнiх вiдносин. На основi концепцiї дублювання батькiвських якостей (Duda, Sipova) індивідуум навчається чоловiчої i жiночої ролi, має тенденцiю несвiдомо використовувати в сiм'ї модель відносин батькiв незалежно вiд того подобаються вони йому чи нi. Terman порiвнюючи вiдносини благополучних i конфлiктних подружнiх пар, встановив, що на врiвноваженiсть подружнiх зв'язкiв великий вплив мають: сприятлива модель шлюбу батькiв; гарнi вiдносини батька до матерi; щасливе дитинство. Врiвноваженi члени сiм'ї були спокiйними i в дитинствi, їх рiдко карали, частiше пестили, з ними бiльш вiдкрито обговорювали сексуальнi проблеми. Згiдно концепцiї дублювання якостей братiв i сестер (Toman) було встановлено, що iндивiдуум намагається в нових соцiальних зв'язках реалiзувати свої вiдносини до братiв i сестер. Бiльш стiйкi i вдалi шлюби спостерiгаються в тих випадках, коли вiдносини мiж партнерами будуються саме за цим принципом, враховуючи статеву приналежнiсть. Подружнi вiдносини можуть бути або повнiстю комплементарними (чоловiк мав молодшу сестру, або дружина – старшого брата) чи частково комплементарними (обоє мали старших братiв чи сестер), або ж некомплементарними.

 

 

У процесі становлення і розвитку української державностi перед суспiльством, постають новi актуальнi проблеми, розв'язання яких є гарантом функцiонування усіх суспiльних iнститутiв. Сьогоднi iснує нагальна потреба по-новому осмислити стан i завдання професiйної пiдготовки спецiалiстiв у всiх галузях економiки та соцiальної сфери, адже освiта, квалiфiкацiя i майстернiсть зайнятих у процесi соцiального виробництва людей прямо впливають на темпи формування матерiальних та духовних цiнностей суспiльства. Тому в сучасних умовах надзвичайно актуальною є проблема професiоналiзму. Адже в країнi значна кiлькiсть людей працює у полiтицi, економiцi, сферi, управлiння, науцi, у багатьох iнших галузях, i їх праця є малоефективною. “Накопичуючись, такий непрофесiоналiзм веде до надзвичайних втрат у будiвництвi державностi, економiцi, зовнiшнiй i внутрiшнiй полiтицi, промисловостi i сiльському господарствi, в управлiннi, у сферi виховання та освiти, в багатьох iнших сферах життєдiяльностi. Непрофесiоналiзм сприяє зростанню напруженостi у мiжнацiональних вiдносинах, веде до пiдвищення числа мiжособистiсних конфлiктiв, психологiчного дискомфорту у самопочуттi людей” (4, 73 -74).

Сьогодні, коли перед суспiльством постала необхiднiсть приведення до нових умов його розвитку усiєї системи народної освiти, зняття тих суперечностей, що склалися мiж наявним рiвнем функцiонування, освіти і завданнями, якi їй необхiдно вирiшувати, особливого значення набуває проблема професiоналiзму педагогiчної дiяльностi. Народна мудрiсть недаремно каже: “Що посiєш, те й пожнеш”. Щоб отримати хорошого спецiалiста у певнiй галузi, слiд пам'ятати, що лише вчитель чи викладач – справжнiй професiонал своєї справи – здатний забезпечити свого вихованця потрiбними у майбутнiй професiйнiй дiяльностi знаннями. Це пiдтверджується досвiдом ряду розвинутих країн свiту, у яких у другiй половинi нашого столiття бути здiйсненi широкомасштабнi проекти всебiчної модернiзацiї шкiльного та вузiвського навчання (передбачилось у першу чергу вдосконалення навчальних програм). Проте цi заходи не дали очiкуваного ефекту що змусило спецiалiстiв i суспiльство в цiлому визнати, що значнi змiни в галузi освiти можливi лише за умови пiдвищення професiоналiзму як шкiльних вчителiв, так i викладачiв вузiв (5, 110). “Ключ до розумiння ролi вчителя, яка змiнюється, i нових вимог до пiдготовки вчителiв один – це концепцiя професiоналiзм” (8, 42). Саме тому одним iз основних шляхiв реформування освiти, визначених Державною нацiональною програмою “Освiта” (“Україна” XXI столiття”), є пiдготовка нової генерацiї педагогiчних кадрiв, безперервна освiта педагогiчних працiвникiв, пiдвищення їх професiоналiзму, освiтнього i загальнокультурного рiвня. (I).

В останнi роки зросте число наукових розробок, пов’язаних iз вивченням дiяльності педагога як фахiвця, iз дослiдженням професiоналiзму педагогiчної дiяльностi. Парадигма цих проблем створює предмет педагогiчної акмеологiї, що вивчає професiйне становлення педагога, досягнення ним вершин у фаховiй дiяльностi, шляхи i способи вдосконалення як професiонала. Педагогiчна акмеологiя – галузь науки акмеологiї (вiд грецьк. akme – вершина), яка виникла порiвняно недавно на межi природничих, суспiльних та гуманiтарних дисциплiн i вивчає “... феноменологiю, закономiрностi i механiзми розвитку людини на ступенi її зрiлостi i особливо при досягненнi нею найбiльш високого рiвня у цьому розвитку” (4, 73), а також, у бiльш вузькому розумiннi – процєсоволодіння людини професiєю.

Педагогiчна акмеологiя як науковий напрямок спирається на психолого-педагогiчну концепцiю, орiєнтовану на вивчення людини як об'єкта комплексних дослiджень, а саме як iндивiда, особистостi, суб'єкта дiяльностi та iндивiдуальностi (Б. Г. Ананьєв, В. С. Мерлiн, Б. А. Климов, Дк. Левiнджер та iн.). У свiтлi цiєї концепцiї людина розглядається як динамiчна система, що постiйно розвивається, змiнюється, отримує новi особистiснi й iндивiдуально- психологiчнi якостi, якi забезпечують широкi можливостi соцiальної i професiйної адаптацiї.

Системоутворюючим фактором у комплексному дослiдженнi людини як суб'єкта працi, спiлкування та пiзнання у генезисi та розвитку е вихiд на iндивiдуальнiсть, яка визначається як “синтез властивостей замкненої системи, що саморегулюється” (Б. Г. Ананьєв) або як унiкальне явище, що має власний свiт, самосвiдомiсть i саморегуляцiю поведiнки. Важливе методологiчне значення у процесi становлення педагогiчної акмеологiї мають