Поетика та проблематика роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне»

Валентин Олійник

 

 

В статті аналізується поетика і проблематика роману французького письменника Ф. Стендаля, досліджуються історія написання, система образів, питання художнього стилю роману.

 

В статье анализируется поэтика и проблематика романа французского писателя Ф. Стендаля, изучаются творческая история, система образов, вопросы художественного стиля романа.

 

This article deals with the poetika and problems of the novel by Franch writer F. Stendal's, history ofwriting, system of characters, question of artistic style of the novel are research.

 

Найбільш значним з творів французького письменника Ф. Стендаля по праву вважається роман «Червоне і чорне», написаний в 1821 році.

Творча історія роману. В основу творчого задуму роману «Червоне і чорне» були покладені матеріали сучасної письменнику кримінальної хроніки, зокрема, справи Антуана Берте, що стала предметом широкого обговорення у французькій пресі. Селянин Антуан Берте, дрібний честолюбець, особа нікчемна, хоч і не бездарна, вирішив зробити кар'єру, влаштувавшись гувернером у родині місцевого багатія Мішу. Невдовзі юнака було звинувачено в тому, що він став коханцем матері довірених йому дітей, і він втратив місце в цьому домі. Берте вступив до духовної семінарії, звідки його також вигнали, а потім і з аристократичного особняка у Парижі, з родини пана де Кордоне, де він скомпрометував себе стосунками з дочкою господаря. Вирішивши, що невдачі, які постійно переслідували його у житті, трапилися з вини пані Мішу, себелюбний і мстивий юнак вистрілив у неї в церкві. Його судили і стратили у 1828 році.

Інше джерело задуму «Червоного і чорного» – судовий звіт про справу Лафарга, використаний і прокоментований Стендалем у «Прогулянці по Риму». Лафарг, робітник, виходець із дрібнобуржуазного середовища, захоплювався філософією і літературою, був скромний, але себелюбний і гордий. Одній легковажній пані спало на думку зробити з нього свого коханця. Потім вона грубо відштовхнула його, а її мати попрохала прокурора вберегти доньку від переслідувань. Ображений зрадою і викликом у поліцію, знесилений ревнощами, молодий робітник вирішив покарати злодійку, цього, на його думку, вимагала справедливість. Убивши дівчину, він невдало намагався покінчити життя самогубством.

Хоча прототипи й не відповідають цілком змальованим у стендалівському романі персонажам, але в обох цих випадках письменник насамперед побачив характерну прикмету свого часу: суспільство знищує молодих людей, вихідців з соціальних низів, якщо вони не підпорядковуються лицемірній моралі, встановленим правилам суспільної поведінки і, натомість, намагаються реалізувати свої внутрішні непересічні можливості для духовного саморозвитку і кар'єрного сходження.

Композиція та сюжет роману. Композиційно роман побудований у формі біографії головного героя Жульєна Сореля, в образі якого були суміщені окремі психологічні риси та епізоди життєвих доль Антуана Берте та Лафарга.

Роман складається з двох частин, але тематично поділяється на три відносно закінчені етапи біографічного шляху та духовної еволюції Жульєна Сореля: життя у Вер'єрі (вигадане письменником провінційне містечко) ; Безансон і його духовна семінарія; Париж, особняк маркіза де Ла-Моль. Події роману охоплюють п'ять років епохи Реставрації (монархічної влади) ; його дія починається восени 1826 і завершується в липні 1831 року.

Вер'єр – це узагальнений образ провінційного містечка, мешканці якого схиляються перед одним ідолом – грошовим мішком. Розбагатіти поспішають тут усі: і тюремник, який вимагає собі «на чай», і старий тесляр «папаша Сорель», який за 300 франків у рік із харчуванням і одягом продає свого сина мерові, а до того дозволяє Жульєнові ходити на уроки до старого військового лікаря армії Наполеона лише тоді, коли сам учитель пропонує плату за навчання сина. У Вер'єрі читач вперше зустрічається з головним героєм роману Жульєном Сорелем – молодшим сином тесляра, худорлявим юнаком, не схожим на своїх братів, міцних і кремезних. Він захоплюється читанням книжок про Наполеона і зовсім байдужий до справ батька, збагачення та грошей. Завдячуючи протекції абата Шелана, Жульєн був запрошений вихователем дітей в оселю мера Вер'єра пана де Реналя. Юний Жульєн інстинктивно розуміє усю ницість зовнішнього лоску помістя де Реналя. І сам мер, і його постійні гості – місцеві буржуа – викликають у Жульєна презирство і ненависть. Але, самотній, перебуваючи у незвичному і ворожому для нього оточенні, він змушений приховувати свої почуття, зважувати кожне своє слово і кожний свій крок. Прагнучи до кар'єрного зростання, він змушений лицемірити, пристосовуватись до обставин. Але навіть одягнувши маску мольєрівського Тартюфа, «якого він обрав собі учителем», внутрішньо Жульєн залишається самим собою: гордим, пристрасним, відданим високим моральним ідеалам. Аби помститись меру за зневажливе ставлення до себе, як до слуги, Жкльєн вирішує звабити його дружину Луїзу де Реналь. Кохання до пані де Реналь зароджується в душі Жульєна не відразу: спочатку її краса і багатство викликають у ньому почуття ворожості і відчуженості. Але крім бажання помститися чоловікові, який постійно його зневажує, Жульєн своєю перемогою над серцем пані де Реналь прагне довести самому собі, усупереч своєму приниженому становищу, незалежність і силу своєї особистості. Пані де Реналь, наївна, скромна і водночас горда жінка, несподівано навіть для самої себе захоплюється Жульєном. Зрештою і сам Жульєн закохується у пані де Реналь по-справжньому. Але