До питання про правову природу неукладеного договору

 

 

У статті досліджується еволюція розвитку вчення про неукладені договори. Визначено підстави для кваліфікації та поняття неукладеного договору в римському цивільному праві, дореволюційній (до 1917 р.) і радянській юридичній доктрині, а також у сучасній юридичній літературі. Проаналізовано чинники, які вплинули на праворозуміння неукладеного договору в кожному із досліджуваних періодів. Особливу увагу приділено співвідношенню неукладеного та недійсного договорів. Обґрунтовано, що неукладений договір за своєю правовою природою є правовим актом.

Ключові слова: неукладений (неспроможний) договір, недійсний договір, склад юридичного факту, правовий акт, юридичні наслідки.

В статье исследуется эволюция развития учения о незаключенном договоре. Определены основания для квалификации и понятие незаключенного договора в римском гражданском праве, в дореволюционной (до 1917 г.) и советской юридической доктрине, а также в современной юридической литературе. Проанализированы факторы, которые повлияли на правопонимание несостоявшегося договора в каждом из исследуемых периодов. Особое внимание уделено соотношению несостоявшегося и недействительного договоров. Обосновано, что незаключенный договор по своей правовой природе является правовым актом.

Ключевые слова: незаключенный (несостоявшийся) договор, недействительный договор, состав юридического факта, правовой акт, юридические последствия.

The article investigates the evolution of legal nature of the unconcluded contract. Disclosed the basic criteria and definitions of unconcluded contract in roman civil law, pre revolution (before 1917) and soviet period legal doctrines, as well as in modern legal literature. Analyzed the factors that influenced on unconcluded contract’s legal understanding in each period. Particular attention is drawn to the correlation between unconcluded and void contracts. Substantiated that unconcluded contract by its legal nature is legal act.

Key words: unconcluded (nonexistent) contract, void contract, composition of the jural fact, legal act, legal consequences.

Вступ. У вітчизняній цивілістичній доктрині та судовій практиці з прийняттям нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) відбулись значні зміни, порівняно з радянським періодом. Серед них відзначимо визнання та практичне застосування юридичної конструкції неукладеного договору, яка, попри відсутність достатнього нормативного регулювання, на рівні із визнанням договору недійсним стала однією із підстав для обгрунтування відсутності у сторін взаємних прав і обов’язків, що випливають із цивільно-правового договору як юридичного факту. З метою упорядкування судової практики розгляду справ, пов’язаних із кваліфікацією договору як неукладеного, і заповнення наявного «правового вакууму», Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України прийняли Постанови: «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06. 11. 2009 р. № 9 та «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29. 05. 2013 р. № 11, відповідно [1; 2]. У зазначених Постановах визначено конкретні підстави для кваліфікації договору як неукладеного, однак відсутні правові висновки стосовно передумов кваліфікації договору як неукладеного.

Актуальність дослідження проблеми передумов кваліфікації договору як неукладеного зумовлюється насамперед потребою у формуванні доктринальних підходів до праворо- зуміння зазначеної категорії (поняття і правової природи, правових підстав для кваліфікації зазначеного юридичного явища), а також практичною необхідністю правильного розмежування неукладених і недійсних договорів.

Постановка завдання. Мета статті полягає у виявленні закономірностей і тенденцій у розвитку доктринальних підходів до розуміння передумов кваліфікації договору як неукладеного, а отже, і правової природи зазначеної юридичної конструкції.

Попри те, що неукладений договір став самостійним предметом наукових досліджень лише в новітній літературі, певні аспекти правової природи неукладеного розглядалися дореволюційними авторами, зокрема К. Н. Анненковим, М. Л. Дювернуа, Д. І. Мейєром, Г. Ф. Шер- шеневичем; у радянській юридичній літературі зазначене питання вивчали М. М. Агарков, Д. М. Генкін, В. Б. Ісаков, О. О. Красавчиков, І. Б. Новицький, Н. В. Рабинович, В. О. Рясенцев, В. П. Шахматов; серед новітніх цивілістичних досліджень, які стосуються проблем неукладеного договору, відзначимо роботи О. О. Савіна, І. Є. Степанової, С. А. Подоляк, В. А. Ки- яшко, Д. О. Тузова та ін.

Результати дослідження. Для римського цивільного права відсутність ефекту угоди, її нікчемність було рівноцінним визнанню її неіснуючою [3, с. 126]. Предикат nullus не надавав юридичному акту певної характеристики, а лише підтверджував факт його неіс- нування (термін “nullus” був рівноцінним словосполученню non ullus, тобто немає акта). Отже, неукладений договір як самостійна юридична конструкція не був відомий римському цивільному праву.

У літературі дореволюційного періоду неукладений договір був предметом наукових дискусій у контексті його співвідношення із «правовою фігурою» недійсного правочину. Так, Д. І. Мейєр писав, що «за змістом слова під поняття про недійсність підходить і такий правочин, який є немічним у юридичному побуті за відсутності умови, яка визначена для її існування самими учасниками правочину... Разом із тим, зрештою, різниця між тим та іншим правочином і не в одній назві: неукладений правочин залежить від відомої сторонньої обставини, яка не настає, водночас недійсний правочин не залежить від сторонньої обставини, а не задовольняє будь-яку істотну належність правочину» [4, с. 232].

Г. Ф. Шершеневич, загалом підтримуючи цю позицію, указував на те, що недійсний правочин відмінний від неукладеного, у якому «сторони не дійшли повної домовленості, необхідної для сили правочину» [5,