Сучасні методики психодіагностики в спорті. Антистресові програми підготовки спортсменів в ігрових видах спорту

 

Спортивна психодіагностика накопичила велика кількість методик, призначених для вивчення і оцінки різних індивідуально-психологічних особливостей спортсменів. Основна цінність будь-якої методики в світлі вимог спортивної психодіагностики полягає в можливості адекватно вимірювати значущі психологічні характеристики спортсменів і на цій основі прогнозувати успішність спортивної діяльності.

Проблема змагальної надійності і стійкості виникла у зв'язку з ускладненням умов змагальної діяльності та підвищенням вимог до рівня психологічної підготовленості спортсменів.

Для успіху в сучасному спорті недостатньо мати високий рівень рухових здібностей, тактичного мислення, функціональних можливостей. Не менш важливо мати здатність до реалізації своїх потенційних можливостей у ситуаціях, що перешкоджають їх реалізації. Дуже важливо й інше: без зривів і провалів пройти через серію стартів, сутичок, ігор, спроб. Про спортсменів, що володіють такими здібностями, кажуть, що ці спортсмени надійні і стійкі або що у них низька ймовірність змагальних зривів.

 

 

Психодіагностика – (від гр. рsyche – душа і diagnostikos – здатний розпізнавати) – галузь психологічної науки, яка спрямована на всебічний аналіз особистості з метою розв'язання практичних завдань, виявлення і подолання недоліків у її розвитку, підвищення рівня навчальної або професійної діяльності, забезпечення гармонійного піднесення здібностей та моральних якостей.

До основних методів психодіагностики належать: психологічні тести, психологічні спостереження, бесіда, а також вивчення продуктів діяльності обстежуваного індивіда.

Спортивна психодіагностика – розділ психології спорту, основним завданням якого є вимірювання і контроль психічних особливостей спортсменів, які орієнтовані на вирішення прикладних завдань. Практичне використання психодіагностики дозволяє скоротити час і витрати на спортивну підготовку, підвищити її ефективність, зменшити відсів спортсменів, підняти рівень і стабільність результатів.

Під час вирішення завдань спортивної психодіагностики центральне місце належить тестуванню – специфічному методу вимірювання індивідувально-психологічних відмінностей.

У психологічній науці накопичено значну кількість різних методів і прийомів вивчення індивідуальних психологічних особливостей, рис особистості. Психологічні методи поділяються на дві великі групи:

1 – дослідницькі;

2 – випробувальні. Останні часто об'єднують поняттям тести. Відмінності між групами полягають у їх цілях. Ціллю дослідницьких методів є встановлення певних фактів, закономірностей, розкриття механізмів психічних явищ. Ціллю тестів є оцінка попередньо усвідомлених властивостей і процесів. При цьому головне питання полягає в тому, щоб правильно інтерпретувати одержані результати тестування, з урахуванням принципу особистісного підходу.

Психологічні дослідження можуть бути індивідуальними і груповими, апаратурними і бланковими. Використання апаратурних та бланкових тестів не включає, а навпаки, передбачає проведення також спостереження. Більш об'єктивні матеріали тестування можуть бути одержані внаслідок неодноразових завдань. Повторне застосування тих чи інших психологічних тестів дозволяє судити про динаміку психічних процесів, станів і властивостей особистості школяра чи спортсмена, про ефективність проведеної фізичної, технічної, психологічної підготовки. Оскільки такі дослідження частіше проводяться груповими методами, саме тому необхідна висока стандартизація пред'явлення тестів. Приміщення для дослідження повинно бути ізольованим від зовнішнього шуму, добре освітлене, мати для всіх обстежуваних стандартні умови. Слід ураховувати можливі особливості психічного стану обстежуваних, їх мотивацію до виконання тестів, різні випадкові фактори.

Оцінку тієї чи іншої якості, ефективності тренування, виявлення низьких показників (для наступної корекції виявлених недоліків спеціальними вправами і прийомами) краще проводити на підставі даних декількох тестів, які близькі один до одного за психологічними механізмами, які містяться в основі їх виконання. Найбільш низькі показники тестів доцільно уточнювати повторним тестуванням.

Проте слід пам'ятати, що особливо важливе значення має накопичення відомостей про обстежуваного шляхом спостереження за його поведінковими реакціями, у тому числі під час бланкового та апаратурного дослідження, під час бесіди, під час змагань та тренування. Іноді психодіагностична інформація, одержана шляхом спостереження під час експериментального дослідження, може переважати значення самих результатів тестування.

 

 

У спорті розрізняють три основних напрями застосування психодіагностичних методик.

1. З'ясування того, яким видом спорту доцільно займатись новачку (дитині або підліткові).

2. Формування спортивного колективу, який виступає на змаганнях як єдине ціле (спортивна селекція). Тепер у більшості команд вищої ліги в штабі тренерів є спеціальні тренери-селекціонери, які відбирають із команд інших ліг саме тих спортсменів, які за своїми психічними, фізіологічними та фізичними якостями претендують на роль гравця (спортсмена) вищої ліги.

3. Відбір спортсменів з однаково високим рівнем кваліфікації (комплектування команд) для зарахування їх у національну олімпійську команду.

 

 

1. Прогностична цінність (валідність). Полягає у вимозі того, щоб результати дослідження знайшли своє вираження в таких успіхах, у професійній діяльності, до якої відбираються і готуються обстежувані.

2. Надійність, стабільність результатів у одного і того ж обстежуваного.

3. Науковість, обґрунтованість і переконливість. Має бути зрозумілим, яка саме риса вивчалась і чому її слід оцінювати. Одержані дані слід аналізувати та пояснювати, поєднуючи їх з визначеними науковими положеннями.

4. Унікальність та диференційованість. Методика повинна бути спрямована на певну рису, на певну якість, на певну групу якостей.

5. Адекватність тим якостям, на оцінювання яких спрямовано тест.

6. Об'єктивність, яка характеризується найбільшою стандартизацією тесту. Умови дослідження мають бути такими, щоб на результат тесту не впливали сторонні фактори (індивідуальні особливості експериментатора, настрій обстежуваного, помилки