Новаторське трактування теми в поемі Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський»

Віддаси королівство своє, -

Знай, що в тую ганебну годину

Пропаде й панування твоє. «

 

Завдяки останнім словам можна чітко зрозуміти наміри Лесі Українки, яка намагалася виділити образ громади як рушійної сили, яка відіграє вирішальну роль у державних справах. Такий же погляд був і у її дядька Михайла Петровича Драгоманова, який вважав селянство реальною силою у боротьбі за права українського народу. Тому можна припустити, що світогляд Михайла Петровича залишив відбиток у свідомості молодої двадцятидвохрічної української письменниці, що й спостерігається у поемі.

Проте, для такої «сили» як народ потрібен досвідчений, мудрий, наполегливий, високоморальний керівник, який прагне до національних ідеалів. Такими рисами вона наділяє саме Роберта. Він не є вихідцем з народу, а є представником привілейованого класу лицарів. Отже, Леся Українка вважала, що очолити визвольну боротьбу має представник інтелігенції.

Не остання роль у творі відведена й образу-символу. Зневірений Роберт думає ніколи не повертатися у «край безталанний шотландський». І ось, в одинокій хатині на чужині він виглядає у вікно кораблі в Палестину з лицарями-хрестоносцями. Здавалося б ситуація безвихідна, але письменниця вводить образ-символ павука, який уперто працює над плетінням своєї павутини; після шести невдач, на сьомий раз йому нарешті вдається прикріпити павутину до стелі. Тут спостерігається чітка паралель між шістьма спробами павука і шістьма поразками повстання Роберта. І ця маленька подія враз змінила світобачення відважного лицаря, він зрозумів, що склавши руки не вдасться нічого змінити і що у боротьбі потрібна наполегливість. «Невже таки лицар менше має снаги, ніж павук!?» – думає Роберт. І, здобуває перемогу в своїй сьомій боротьбі, так як і павук досяг успіху лише всьоме.

Отже, письменниця вводить у поему систему символів, які є реальними історичними постатями, але вони тлумачаться по-іншому. Ситуація у Шотландії зводиться до подій в Україні, рицарство показник українського панства, Роберт Брюс – ідеал народного ватажка, а образ-символ павука – втілення наполегливості у досягненні своєї мети.

 

 

Ліро-епічна історична поема, побудована на історичному сюжеті відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. У ній поєднуються історичні події і реальні особи з вигаданими. Вимисел уміщений у рамки описуваної історичної епохи. Все це відображено у віршованій формі.

Поема «Роберт Брюс, король шотландський» складається з «Заспіву» і 6-ти частин, які написані катренами. Усі частини не дотримані чіткого розміру.

У поемі описано картину епохи Середньовіччя, коли король Англії Едвард йшов війною на вільну Шотландію. Події, які розгорталися на цих теренах отримали назву «Війни за незалежність». Роберт Брюс – реальна історична постать, проте в поемі надто прикрашена народолюбством.

Сюжет розгортається однією лінією і крутиться навколо однієї особи – Роберта. Це яскравий романтично-героїчний образ, який письменниця наділяє мужністю, відвагою, наполегливістю, любов’ю до батьківщини і народу. Він очолює народний повстанський рух проти загарбників і перемагає. Рицарство описується у негативних фарбах – як продажне і лицемірне.

Та частина поетики, що вивчає виражальні засоби мови, користування якими дає можливість письменниками досягти вищої естетичної якості й виразності писемного вислову, зветься поетичною стилістикою.

На поетичному лексичному і фразеологічному рівнях поема містить:

а) полісемічні слова, напр. : «військові чвари»; «в шотландській стороні»; «чесная умова»; «ворогам в пригоді»; «і ласку й нагороди»; «тут всі зашуміли, мов хвилі морські». Ці слова мають два і більше значення, проте в контексті поеми набувають конкретного і осмисленого значення і слугують засобом для творення стилю;

б) Синоніми («все горде, пишне панство»; «голови вільні, буйні складемо»; «широкі долини, розлогі лани»; «тая нитка тендітна, тонка»; «смутні та невеселі», та ін.) ;

в) антоніми («Та Робертові сумно дивитись на те море веселе, буйне, як згадає він рідну країну, затремтить його серце сумне»; «і павук додолу упаде, але зараз же злазить угору»; «шість раз той павук обірвався, але всьоме таки удержався») ;

г) наявні архаїзми («про стару Шотландію славутню»; «герольд»; «слів тих ніхто на щиті не носив»; «лицарство йде»; «блищать списи», «бряжчать мечі і шоломи яснії», а також слова «сурма» і «корогва») ;

д) варваризми («одинока хатина стоїть» – слово, запозичене українською мовою у найдавніший час від своїх сусідів фінів; з церковнослов’янської запозичені «голова», «рука», «ноги», з арабської: «і ватаги мудрі знайшлися», та ін.) ;

е) Серед діалектизмів слід виділити: «на ранок узброєне військо було»; «на ньому од’їхати хтів і Роберт»; «єсть і мрії»; «багато буде сього дня»; «повстаньмо ж тепера усі»; «одваги міцної»; «окрім його»; «щира згода, добрий лад зістався».

Характерним є широке застосування тропів:

а) порівняння: «але ж правда, наче зірка гожа, сипле скрізь проміння золотії», «Едварду глянув він в лице, мов кинув блискавицю», «Помчав у гори, мов стріла», «Тут всі зашуміли, мов хвилі морські»;

б) епітети: коні воронії, шоломи яснії, на широкій долині, в подоланій землі, безталанного сина;

в) метафори: «чи не мріють оті кораблі», «йде гук», «зброя сяє», «мався прибуть корабель», «не біліють вітрила ясні», «прялась помалу нитка»;

г) персоніфікація: «море веселе», «серце сумне»;

д) евфемізми: «одні полягли, а другі розійшлись».