Оцінка та корекція спеціальної підготовленості юних лижниць-гонщиць на етапах річного циклу

Результати свідчать, що дівчата до 17 років демонструють результати, які відповідають віково-кваліфікаційним вимогам. Більш того, 60,0% молодших дівчат (14-16 років) і 27,3% старших дівчат (17-18 років) показують спортивні результати, більш високі, ніж вимоги віково-кваліфікаційної групи. Але у старшому віці має місце протилежна тенденція: серед юніорок (19-20 років) 23,1% спортсменок відстають від віково-кваліфікаційних вимог.

Основною причиною, що затримує час виходу спортсменок на належний рівень спортивних досягнень у кожній віковій групі є диспропорція в розвитку показників спеціальної підготовленості. Так, в різні періоди річного циклу досить численною є група лижниць (13,6-43,2%), у яких зміст спеціальної підготовленості характеризується зниженим рівнем відносної сили основних м'язових груп. У підготовчому та змагальному періодах це поєднується із низькими величинами індексу гарвардського степ-тесту і спеціальної витривалості. У перехідному періоді до цього переліку додаються ще показники загальної (аеробної), спеціальної та силової витривалості. 

Не всі юні лижниці виступають у гонках різними стилями з однаковою результативністю (табл. 3). Спостерігається значна варіативність у кваліфікації спортсменок щодо класичного та вільного стилю, яка в окремих випадках сягає двох розрядів. 

Для класичного стилю пересування на лижах характерні підвищені вимоги за критеріями загальної (біг 3 км), швидкісної (біг 400 м або 400 м одночасним двокроковим ковзанярським ходом) і спеціальної витривалості (6х150 м крокова імітація поперемінного двокрокового ходу з відпочинком 1,5 хв. на підйомі крутизною 12°, або 6х200 м поперемінним двокроковим ходом на підйомі 9°), силової витривалості м'язів ніг (кількість циклів у тестах на спеціальну витривалість). Вільний стиль вимагає більш високого рівня розвитку фізичної працездатності (ІГСТ), відносної сили рук і ніг (динамографія за методикою В.К. Кузнєцова, 1982 із доповненнями) та силової витривалості м'язів рук (кількість циклів за 3 хв. роботи на тренажері Хьютель). 

 

Таблиця 3

Ведучі стилі пересування у спортсменок різних вікових та кваліфікаційних груп

 

 

Примітки: 

1.При визначенні кваліфікаційного рівня спортсменок у гонках різними стилями враховувалися міжрозрядні нормативи.

2.Рівне володіння стилями − якщо різниця між кваліфікацією спортсменки в гонках різними стилями складає не більше одного розрядного нормативу.

Фактичні дані доводять, що високі та стабільні спортивні результати юних лижниць-гонщиць в гонках різними стилями забезпечуються за рахунок відносно рівномірного розвитку показників спеціальної підготовленості. Основною причиною, яка не дозволяє більшості спортсменок однаково успішно виступати в гонках різними стилями, є низький рівень розвитку окремих показників. Для визначення типологічних груп спортсменок, що відрізняються особливостями спеціальної підготовленості, нормовані величини досліджуваних показників були оброблені методом кластерного аналізу. Визначення відстані між кластерами здійснювалося по методу Варда, тип відстані – квадрат евклідової відстані. Перевірка статистичної гіпотези щодо вірогідності розходжень між перемінними у кожному кластері (типологічній групі) здійснювалася за допомогою дисперсійного аналізу. Судження щодо адекватності отриманих класифікацій виносилося на підставі результатів дискримінантного аналізу. Завдяки цьому для всіх періодів підготовки та стилів пересування виявлено по три основні типологічні групи лижниць-гонщиць, яким присвоєні такі умовні назви (рис. 1):

−з відносно рівномірним розвитком показників підготовленості;

−зі зниженим рівнем відносної сили основних м'язових груп;

−з підвищеним рівнем відносної сили основних м'язових груп. 

Матеріали дослідження дозволили прийти до висновку, що тренувальний процес на етапах базової підготовки не завжди забезпечує необхідний рівень розвитку головних показників спеціальної підготовленості юних лижниць-гонщиць. Найбільш проблемною ділянкою є силова підготовка лижниць. Ліквідація цього недоліку потребує спеціально організованого тренування на всіх етапах річного циклу і багаторічного спортивного вдосконалення. Можливість для спрямованої корекції тренувального процесу, його диференціації та індивідуалізації дає визначення типологічних груп за структурою підготовленості.

У п’ятому розділі «Динаміка підготовленості лижниць-гонщиць під впливом загальної та індивідуально-групової орієнтації тренувального процесу» визначалися зміни у стані підготовленості спортсменок у відповідь на різні тренувальні програми та виявлялися чинники, що впливають на темпи приросту показників підготовленості у лижних гонках. 

Для вирішення цих задач статистичній обробці були піддані результати послідовного педагогічного експерименту, у якому взяли участь чотири групи (два річні цикли по дві групи), загальною кількістю 51-на особа. Групи розрізнялися за віком та організацією тренувального процесу. Лижниці, що входили до першої та другої групи, були вихованками училища фізичної культури і мали по одинадцять тренувальних занять на тиждень. Лижниці, що входили до третьої та четвертої групи, були студентками педагогічного університету и мали змогу проводити тренувальні заняття лише п’ять разів на тиждень. 

Загальний обсяг навантаження, що виконували спортсменки у однакових організаційних умовах підготовки, достовірно не відрізнявся (р>0,05). У той же час, різниця між загальним обсягом навантажень вихованок училища та студенток університету була достовірною (p<0,001). 

Перша та третя групи піддослідних застосовували диференційований підхід із поєднанням комплексного (70-75% від загального часу) та персоніфікованого (25-30% часу) розвитку порівняно слабо розвинутих фізичних якостей. Друга та четверта групи використовували загальний (комплексний) підхід у побудові тренувального процесу.

Умовні позначення: 1 та 2 групи – училище фізичної культури (n=15 та n=11); 3 та 4 групи – педагогічний університет (n=14 та n=11). 

Зміни підготовленості спортсменок у відповідності до різних тренувальних програм були неоднакові. У групах, які використовували диференційований підхід, найвищі темпи приросту показників − в діапазоні від (0,5-12,7%) − зафіксовано на