Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Окремий індивід і спільнота в історичному процесі. Критика І. Берліном «колективістської містики»

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 
 
Окремий індивід і спільнота в історичному процесі. Критика І. Берліном «колективістської містики»
Основоположник класичної німецької філософії І. Кант (1724-1804 р.) став досліджувати творчу активність людини в сфері пізнання, у моралі і мистецтві. Розрізняють два періоди у філософській творчості Канта – докритичний та критичний, що розпочався в 70-і роки. У докритичний період він цікавився проблемами природознавства, зокрема космології. У праці «Загальна природна історія і теорія неба» (1755) він висунув гіпотезу про виникнення Сонячної системи зі спочатку диффузної речовини в результаті дії механічних сил притягання і відштовхування. Ця гіпотеза зробила перший пролом у метафізичному світогляді, внесла ідею розвитку в космологію.
У критичний період Кант бачить призначення філософії в дослідженні людської проблематики, вона повинна визначити останні цілі людського розуму: «Сферу філософії в цьому всесвітньо-громадянському значенні можна підвести під такі питання: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен робити? 3. На що я повинен сподіватися? 4. Що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге – мораль, на третє – релігія і на четверте – антропологія. Але по суті все це можна було б звести до антропології, тому що три перших питання відносяться до останнього». На останнє питання Кант остаточної відповіді не дає, однак у дослідженні питань теорії пізнання, теорії моралі, теорії мистецтва він виступив як новатор, його ідеї визначили подальший розвиток європейської філософії як у плані розвитку його вихідних положень, так і в плані їхнього критичного подолання.
За зізнанням самого Канта, у філософії він зробив «Коперни-канський переворот», став досліджувати умови, можливості і межі людського розуму і в теоретичній, і в практичній діяльності. У докантівській теорії пізнання суб'єктом пізнавальної діяльності визнавався окремий людський індивід з даними йому (від природи чи Бога) пізнавальними здібностями – почуттями і розумом. Залежно від того, якій здатності надавалася вирішальна роль, у філософії склалися два гносеологічних підходи – емпіризм, що визнавав пріоритет чуттєвого досвіду, і раціоналізм, що відводив ключову роль розуму. І в тім і іншому випадку суб'єкт повинен узгоджуватися з зовнішнім предметом, пізнання розумілося як копіювання дійсності. Відомо, що конкретні люди розрізняються гостротою почуттів, проникливістю розуму, а тим часом метою пізнання є досягнення об'єктивного, загального і необхідного знання. При такому підході не уникнути психологізації пізнавального процесу, його механічного трактування. Кант вчиняє інакше, він вважає, що не знання повинні узгоджуватися з предметом, а навпаки, предмети повинні узд жуватися з нашим пізнанням, тобто він бере за вихідне творчу активність суб'єкта. Світ, за Кантом, визначається фактом пізнання, людина має справу не зі світом самим по собі, а зі знаним світом.
Намагаючись синтезувати емпіризм і раціоналізм, Кант перетлумачує саме поняття суб'єкта пізнання, таким є не емпіричний індивід, а трансцендентальний суб'єкт – загальнолюдські пізнавальні здібності: чуттєвість і розум як такі. Кожна з цих здібностей має апріорні, тобто які не виводяться з досвіду, форми. Апріорними формами чуттєвості чи споглядання виступають простір і час.
Найповніше пояснення суті людини з історичної точки зору в філософії Нового часу дає Гегель (1770-1831 р.). Розуміння людини як істоти суспільної було вже в Аристотеля, Віко і Гердера, але тільки Гегель піднявся до усвідомлення суспільно-історичної природи людини.
Гегель – творець системи об'єктивного, абсолютного ідеалізму, у якій він прагнув виразити в єдиному діалектичному процесі світ природного, соціального і духовного буття. Відповідно до вихідного принципу своєї ідеалістичної системи – принципу тотожності мислення і буття – природний світ Гегель розглядає як несамостійний, вторинний, похідний від ідеї. Природа – інобуття, відчуження ідеї. У силу свого ідеалізму Гегель не погоджується з ідеями органічної еволюції, що висловлювалися вже в його час (Ламарк). У «Філософії природи» він частково приділяє увагу проблемам еволюції, але не порушує питання про природну еволюцію людини. «Природа повинна бути розглянута як система стадій, кожна з яких необхідно випливає з іншої і є найближчою істиною тої, з якої вона виникала, причому, однак, тут немає природного процесу породження, а є лише породження в лоні внутрішньої ідеї, що складає основу природи». Природна своєрідність людини визначається тим, що вона – «знаряддя духу» і як така є найдосконалішим організмом природи. Якщо у філософських концепціях суспільного життя, що будувалися на понятті природи людини, соціальність зводилася до природності, то в Гегеля відношення перевертається: сама природа взагалі і природа людини, зокрема, зводяться до духовності.
Разом з тим у рамках ідеалізму Гегель, як ніхто з попередніх філософів, зумів наблизитися до правильного розуміння специфіки суспільної діяльності людини, своєрідності соціального світу. Зробити це Гегелю вдається тому, що він піддає спеціальному аналізу предметну людську діяльність – працю. На цій підставі, у рамках, допустимих ідеалістичними вихідними принципами, Гегель уперше розкриває діалектику індивідуального і соціального, специфіку суспільного життя, діалектику причинності і доцільності.
Окремий індивід, за Гегелем, в жодному разі не є основою історичного процесу. Кожен індивід включається в суспільну діяльність лише після того, як він завершить процес становлення як людського індивіда – процес засвоєння історично вироблених до нього знань, культури, духовності. Створення індивіда Гегель зводить до розвитку його індивідуальної свідомості, оскільки для нього взагалі сутність людини закладена в її самосвідомості. У цьому процесі індивід проходить
Фото Капча