Організація дільниці з виробництва темброблоків

 Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшення умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактичних умов праці з нормативними, прийнятими для базового періоду.

 Для прикладу візьмемо робоче місце монтажника. Правильна організація робочого місця серйозно впливає на продуктивності праці і якість продукції. Робочим місцем монтажника є монтажний стіл, оснащений необхідним обладнанням і пристосуваннями. На робочому столі розміщують всі необхідні для виконання поточної роботи інструменти, деталі та устаткування.

 Стіл монтажника має бути добре освітлений денним світлом. При штучному освітленні лампу потужністю 40-60 Вт встановлюють на відстані 0,5 - 0,75м від площини столу. Світло повинно падати рівномірно; тіні, які ускладнюють роботу, повинні бути якомога менші. Джерело світла не повинно бути надмірно яскравим, бо воно дає сліпучу дію на очі.

 Технологічну карту вміщують у рамку і вішають на спеціальному кронштейні, щоб вона завжди була у полі зору монтажника, а об'єкт монтажу розміщують в зоні руху його рук.

 

 

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

 Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників.

 За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до місця зберігання. В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

 Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

 Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

 Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

 Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

 За способами включення до собівартості продукції витрати поділяють на: 

 1) прямі — витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням робіт і враховані у виробничій собівартості продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати й витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

 2) непрямі (загальновиробничі) — витрати, пов'язані з управлінням, організацією й обслуговуванням виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат і розподіляються між об'єктами витрат пропорційно базі розподілу.

 За принципом залежності від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. 

 Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні й накладні.

 Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління праці.

 Накладні витрати не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. 

 

 

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Вони охоплюють три групи витрат;

 а) прямі матеріальні витрати;

 б) прямі витрати на оплату праці з відрахуваннями,

 в) витрати на утримання та ремонт виробничого обладнання. 

7.1.1 Розрахунок прямих матеріальних витрат

 До складу прямих матеріальних витрат включають вартість сировини та основних матеріалів, які складають основу продукції, що виробляється, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного виду продукції.

 В даному розділі розраховуємо вартість основних і допоміжних матеріалів

 Вартість основних матеріалів на одиницю продукції визначаємо за формулою :

 

Таблиця 7.1

Відомість основних матеріалів

№ п/пНайменування матеріалуОдиниця

виміруГуртова ціна за одиницю

виміру, грн.Норма витрат на одиницю продукціїВартість, грн.

1 Припій ПОС – 61 кг 75 0,005 0,375

 

7.1.2 Розрахунок прямих витрат на оплату праці

 Прямі витрати