Організація виробництва продукції на підприємстві

- екстенсивне використання, яке визначає використання обладнання в часі, найчастіше характеризується коефіцієнтом змінності, а також залежить від величини внутрішньозмінного та цілозмінного простоювання обладнання. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планового розрахункової або фактично трудомісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання в роботі в одну зміну

 

 , (1. 4)

 

де   – сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції, маш. /год. ;

Свст – кількість одиниць встановленого обладнання;

Фд – дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год. ;

- інтенсивне використання характеризує використання обладнання по потужності (найчастіше характеризує продуктивність одиниці обладнання в натуральному виразі або обсягом виробленої продукції в розрахунку на одиницю потужності) ;

- інтегральний показник визначається як добуток екстенсивного та інтенсивного використання. Найчастіше в якості інтегрального показника використовується показник фондовіддачі.

В цехах, де основна робота виконується вручну і низький рівень механізації робіт, використання виробничої потужності визначається на основі використання корисної виробничої площі.

Під час аналізу використання виробничих потужностей підприємства обов’язково визначити ступінь використання різних груп обладнання. З цією метою розраховують коефіцієнт завантаження обладнання, який визначається як відношення трудомісткості виробничої програми завантаження певної групи обладнання (О) до пропускної здатності тієї ж групи обладнання за один і той же період часу (Р).

 

  (1. 5)

 

де Ni – кількість виробів кожного найменування, які обробляються на даній групі обладнання, шт. ;

Тєі – трудомісткість обробки одиниці виробу, год/шт.

В результаті розрахунків можна отримати:

1. О=Р Кзав = 1 – це ідеальний випадок завантаження обладнання.

2. О>Р Кзав > 1 – “вузьке місце”, тобто пропускна здатність обладнання менша, ніж планове завантаження.

3. О<Р Кзав < 1 – “широке місце”, тобто існує недозавантаження обладнання.

Найбільш небезпечним для підприємства є другий варіант, оскільки така група обладнання буде спримувати завантаження всіх суміжних з нею груп обладнання.

Розрізняють такі основні шляхи ліквідації “вузьких місць”:

- збільшення коефіцєнта змінності роботи обладнання;

- зменшення або номенклатури виробів, або кількості виробів, які обробляються на певному обладнанні;

- зменшення трудомісткості обробки одного виробу;

- збільшення коефіцієнта виконання норм виробітку;

- збільшення корисного фонду робочого часу;

- зменшення простоювань обладнання в ремонті.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин підсистем і системи на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші – мінімальну. В зв’язку з цим середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції. Отже, йдеться про розв’язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування і формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукцції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Наявність таких потужностей тісно пов’язане з формуванням комплектних резервів. Під комплектними резервами поліпшеня використання виробничих потужностей підприємств слід розуміти можливість збільшення випуску певного виду продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності у виробничих потужностях, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.

Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпеченні узгодженого функціонування системи машин і як наслідок – формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження усіх ланок підприємства в межах визначеного режиму роботи.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрувань наявними у них потужнісними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути використані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

 

 

План виробництва та реалізація продукції є головною складовою річного виробничо-економічного плану підприємства. Він передбачає забезпечення виробництва потрібного суспільству продукцією при найкращому викоритсанні виробничих потужностей, матеріальних та трудових резервів підприємства.

План виробництва та реалізації продукції складається з трьох основних чатсин:

1) виробнича програма;

2) розрахунок використання виробничих потужностей;

3) план реалізації продукції.

Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продкції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості, строках та вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.

Виробнича програма є вихідною базою для розрахунку потреби підприємства в матеріальних, трудових та фінансових ресурсах.

Виробнича програма розраховується з метою:

- забезпечення високих та стійких темпів росту виробництва продукції;

- максимального використання виробничих потужностей підприємства;

- раціонального використання матеріальних ресурсів та палива;

- забезпечення росут продуктивності праці;

- оновлення асортименту та номенклатури