Основи адміністративного права

Управління є функцією будь-якої організованої системи і забезпечує її цілісність і належність функціонування, а також взаємодію її структурних елементів. Управління побудоване на принципі підпорядкованості суб’єкту управління (управлінської діяльності) об’єктів управління. В управлінні суспільством (соціальне управління) об’єктом управління виступають люди та організації створені людьми як керовані об’єкти, а суб’єктами управління є організації (посадові особи), які наділені владними повноваженнями щодо об’єктів управління.

Найбільш характерними рисами соціального управління є:

- завжди присутнє там, де є організовані колективи людей і спільна діяльність людей;

- забезпечує організуючий вплив на учасників спільної діяльності для забезпечення досягнення мети такої діяльності;

- об’єктом організуючого впливу є свідомо-вольова поведінка учасників спільної діяльності;

- співпідпорядкованість волі учасників спільної діяльності загаль-ній меті такої діяльності і суб’єкт управління є носієм узгодженої волі.

1) формування управлінського рішення;

2) виконання рішення;

3) контроль за виконанням рішення та аналіз результатів виконання.

Соціальне управління присутнє у будь-якій спільній свідомо-вольовій діяльності людей. Але особливе значення звичайно належить державному соціальному управлінню. Соціальне управління поділяється на:

- громадське – де суб’єктами є недержавні утворення;

- державне–де суб’єктом виступає держава в особі відповідних структур.

Суб’єктом державного управління є держава в цілому, яка представлена системою державних органів, що складають державний апарат. Об’єктом державного управління є організоване суспільство в цілому. В процесі державного управління реалізуються задачі, функції та інтереси держави.

1) має загальнодержавний характер;

2) є підзаконною діяльністю;

3) має юридично-владний, розпорядчий характер;

4) має організаційний зміст;

5) є активною та цілеспрямованою;

6) здійснюється безперервно та постійно.

7) є ієрархічною.

1) відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за свою діяльність перед людиною і державою;

2) верховенства права;

3) законності;

4) участі громадян та їх об’єднань в управлінні;

5) рівноправності громадян в управлінні;

6) гласності.

Під суб’єктом у адміністративному праві розуміють носія прав та обов’язків у сфері державного управління, що передбачені адміністратив-но-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати.

1) органи виконавчої влади;

2) державні службовці;

3) громадські організації, об’єднання та їх представництва;

4) трудові колективи, їх представники;

5) громадяни.

Суб’єкти адміністративного права відрізняються від суб’єктів (учасників) адміністративно-правових відносин тим, що перші–це органи виконавчої влади, державні службовці, що наділені правосуб’єктністю, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини, а інші реально приймають в них участь.

Суб’єкти державного управління– це не лише органи виконавчої влади, але й державні службовці, громадські об’єднання і громадяни, що є учасниками виконавчої (управлінської) діяльності.

 

 

Адміністративний процес з одного боку–це провадження по справах про адміністративні правопорушення, з іншого боку, у більш широкому значенні-урегульований законодавством порядок розгляду індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої влади. Зв’язок адміністративного процесу з нормами матеріального адміністративного права проявляє себе у тому, що в результаті здійснення адміністративного процесу вирішуються індивідуально-конкретні справи у сфері державного управління.

Адміністративно-процесуальні норми реалізуються у формі та методами адміністративного процесу, яким є визначений законодав-ством порядок здійснення послідовних дій, спрямованих на досягнення певного юридичного ефекту. Ці дії офіційно визначаються нормами адміністративно-процесуального права та групуються у провадженнях.

Процедура –офіційно встановлений або прийнятий за звичаєм порядок у веденні, обговоренні, розгляданні, оформленні, виконанні будь-яких справ управлінського чи юрисдикційного характеру.

а) зв’язок з державним управлінням, його юридичними видами;

б) зв’язок з матеріальними нормами адміністративного права: у процесі реалізації завдань адміністративного права вирішуються індивідуальні справи і державному управлінні та ефективно застосовуються норми матеріального права;

в) застосування норм матеріального права здійснюється в юридично-му порядку, врегульованому адміністративно-процесуальними нормами;

г) адміністративний процес -це відповідна діяльність уповноважених органів держави, в результаті якої виникають суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права.

Таким чином можна сказати, що адміністративний процес складається з двох рівноправних частин:

- діяльність органів державного управління по вирішенню конкретних справ;

- відносини між учасниками такої діяльності.

Тому адміністративний процес–це відповідна процедура, що відбувається в рамках, встановлених процесуальними правовими нормами, а їх сукупність представляє собою провадження. Сукупність різних видів проваджень складає адміністративний процес.

Адміністративний процес здійснюється на основі наступної системи принципів: законності; охорони інтересів держави і особи; публічності (офіційності) ; самостійність і незалежність у прийнятті рішень; об’єктивності; гласності; рівності учасників адміністративного процесу перед законом; швидкості та економічності; відповідальності посадових осіб; провадження процесу національною мовою.

1. по розробці і прийняттю нормативних актів;

2. по прийняттю індивідуальних актів управління;

3. по застосуванню адміністративно-процесуальних міроприємств;

4. по справах про адміністративні правопорушення;

5. по застосуванню дисциплінарних стягнень;

6. реєстраційно-дозвільне;

7. наглядово-контрольне;

8. за зверненнями громадян;

9. діловодство, тощо.

Будь-які процедури юридичного