Особливості будови органів травлення в дрібних свійських тварин. Особливості будови органів дихання в дрібних свійських тварин

У морських свинок шлунок розміщений в лівій половині черевної порожнини. З боку слизової оболонки кардіальна частина шлунку відокремлена від дна складкою.

У кролів шлунок однокамерний кишкового типу, підковоподібної форми. Поділяється на дві частини: початкову- велику і широку, яка прилягає до входу в шлунок- донний відділ і кінцевий, невеликий і звужений, який веде із шлунка – пілоричний відділ. З середини шлунок поділяється глибокою серпоподібною складкою.

У крис та нутрій шлунок однокамерний стравоходно-кишкового типу. Стравохід входить в шлунок майже посередині з боку малої кривини шлунка.

 

 

Відбувається практично повне перетравлення кормової кашиці, яка потрапляє сюди із шлунка, під дією ферментів підшлункової залози (трипсина, що діє на білки, ліпази – на жири, амілази – на вуглеводи) і секрету печінки – жовчі яка емульгує жири. В тонкій кишці, зокрема порожній і клубовій, відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки. Порівняно з іншими свійськими тваринами довжина кишечнику відносно невелика, так як малооб’ємний м’ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику: собака – 1-5 м (залежно від породи), кішка – в середньому 1, 3 м.

Незважаючи на те, що травлення в усіх ссавців відбувається за загальним принципом, структура і функція відділів травного тракту суттєво відрізняються, що зумовлено характером їх живлення. Так, у м’ясоїдних тварин основна маса корму перетравлюється в шлунку і менше в тонкому відділі кишечнику.

У кролів тонка кишка характеризується великою довжиною у 12 раз перевищує довжину тіла, загальна довжина близько 5 м.

У нутрії довжина кишечника складає 6-7 м і перевищує довжину тіла в 10-12 разів.

Дванадцятипала кишка в собаки порівняно коротка, підвішена на довгій брижі. Досліджується в правому підребер’ї, дистальний кінець – у поперековій (нирковій) ділянці (позаду нирок).

Порожня кишка – найдовша ділянка тонкого кишечнику, підвішена на довгій брижі, вентрально прикрита сильно розвинутими листками сальника. Порожня кишка утворює 6-8 досить великих петель, які розміщуються між шлунком та печінкою з одного боку і входом у таз з іншого. При цьому вони вкриваються більшим сальником і через нього щільно прилягають до вентральної та бічних черевних стінок. Відносно велика рухливість петель дозволяє здійснювати власні рухи кишки, необхідні для перемішування харчової кашиці та її руху, а також забезпечує розтягування при різних положеннях тіла або різному наповненні сусідніх органів (шлунок, сечовий міхур, матка). За наявності грижевих воріт петлі порожньої кишки часто в них попадають. Досліджується в пупковій ділянці, вентральній частині правої та лівої здухвин, також може заходити в підребер’я, ділянку мечоподібного хряща та лобкову ділянку.

Порожня кишка у кроля довга 200-225 см.

Клубова кишка досліджується в поперековій ділянці, відкривається на межі сліпої та ободової кишок у товстий відділ втулкоподібно.

Скупчення лімфатичних вузликів у тонкій кишці невеликі – 7-8, 5 мм, лише в каудальному відрізку клубової кишки досягають 10-40 см.

У морської свинки довжина кишок досягає 2, 3м і перевищує розміри тіла в 10 разів. Довжина 12-палої кишки близько 12 см, порожньої- 1-1, 4 м.

У кроля клубова кишка коротка, у формі петлі, її довжина досягає 36 см. Стінка потовщена, бо в ній розташовані численні лімфоїдні структури: 2 пейєрові бляшки по вільному краю, а перед впадінням в сліпу кишку лежить лімфоїдний дивертикул. Він неправильної трикутно-овальної форми розміром 2, 8×1, 8 см. В його стінці розміщені крипти, через які лімфоцити потрапляють у просвіт кишечника, де під час їх руйнування виділяють лейкіни- речовини, які діють на мікрофлору кишечника подавляють ріст ентерококів, залишаючи кишечну паличку. Лужний сік лімфатичного дивертикулу нейтралізує органічні кислоти, які утворюються в результаті життєдіяльності мікробів, що розщеплюють клітковину. Таким чином посилюючи процеси бродіння.

Печінка у м’ясоїдів має чіткі частки, які відокремлені одна від одної глибокими вирізками. Ліва і права частки поділені додатково на латеральні і медіальні. Середня частка розділяється на невелику квадратну та добре розвинуту хвостату із сосочковим і хвостатим відростками, на останньому виділяється ниркове втиснення. Жовчний міхур не досягає гострого краю печінки, його видно як з вісцеральної, так і з діафрагмальної поверхні. Жовчна протока відкривається разом і з протокою підшлункової залози в дванадцятипалу кишку слабо помітним сосочком. Досліджується печінка в правому та лівому підребер’ях по останнім ребрам та ділянці мечоподібного хряща. При наповненні шлунку печінка може зміщуватися і справа прилягати до правої нирки.

У морської свинки печінка темно-бурого кольору, об’ємна масою 18, 5 г т. б. 3, 9% від маси тіла. В печінці розрізняють 6 часток: ліву медіальну та латеральну, серединну, квадратну (невеликих розмірів), латеральну та медіальну праву, а також хвостату, на якій виділяють сосочковий, що нависає над ворітьми та хвостатий відростки з втисненням для правої нирки. Серед часток найбільших розмірів досягає ліва латеральна частка. Жовчний міхур видовженої форми.

У кроля печінка велика 80-120г т. б. 4, 0-4, 5% ваги тіла, товста, буро-червоного кольору, поділена на лопасті. Поділяється на велику ліву латеральну і медіальну та невелику праву. Жовчний міхур поділяє праву частку на праву латеральну і вузьку