Особливості етапів розвитку теорії та методики анотування

Визначивши тип та інформаційну структуру анотації, переходять безпосередньо до процесу анотування. Процес анотування можна поділити на три етапи: підготовчий, основний і заключний. На підготовчому етапі приступають до аналізу первинного документа, у ході якого здійснюють загальне ознайомлення з документом, виявляють фрагменти тексту, що відповідають інформаційним елементам анотації, відокремлення і первинне осмислення цих фрагментів. Аналізуючи документ, передусім ознайомлюють з його титульним аркушем, звертаючи увагу на формальні ознаки: автора, назву, підназву, вихідні дані, потім переглядають видавничу анотацію, зміст, передмову, вступну статтю, післямову, примітки, коментарі, резюме, побіжно переглядають текст твору. Особливу користь анотатору можуть дати висновки, зроблені автором у кінці твору, в кінці розділів, глав, оскільки в них зосереджено найголовніші його думки, результати роботи. Важливо розуміти, що не всі відомості, одержані на цьому етапі анотування, можуть входити до анотації, адже ці відомості можуть бути поверховими, недостатніми для глибокого розкриття змісту і значення документа. Навіть назва твору і назви окремих розділів не завжди дають повне уявлення про його зміст. Тому важливо ознайомитися з повним текстом твору, особливо при складанні рекомендаційної анотації. Для цього звертають увагу на необхідні змістові елементи, цитати, осмислюють прочитане, з'ясовують ідейні позиції автора, головні та побічні теми, логічну структуру твору, його соціальну цінність і значення, типологічні, жанрові та стильові особливості, цільове і читацьке призначення, якість поліграфічного оформлення.

Одночасно з виявленням окремих інформаційних елементів анотації вирішують питання про доцільні засоби стимулювання до читання первинного документа. їх використовують, як правило, при складанні рекомендаційних анотацій. Ці засоби поділяються на три групи: проблемні, аргументні й емоційні. До проблемних належать як постановка питань, що розкривають основні ідеї, концепції, конфлікти твору, наведення різних поглядів на твір, різних його оцінок тощо. Використовуючи проблемні засоби, намагаються немовби залучити користувача до процесу осмислення твору, до дискусії з автором. До аргументних засобів належать такі прийоми, як посилання на авторитетних діячів науки, культури, виробництва, фактичні відомості, що свідчать про значення твору або його теми. В аргументних засобах широко застосовується цитування. До емоційних засобів впливу належить лексика, що містить оцінку твору, цікаві художні деталі й факти, інформація, що має певну новину, інтригу, являє інтерес тощо [12, 226].

Навіть глибоко проаналізувавши документ, не завжди можна виявити всі відомості, необхідні для його характеристики в анотації. Зазвичай це додаткові відомості про автора, історико-літературні довідки про твір, пояснення значення для науки чи техніки проблеми, якій присвячено анотований твір, різноманітні дані про конкретних осіб, країни, регіони, що розглядаються у творі, тощо. Такі відомості анотатор може знайти в довідкових виданнях, бібліографічних покажчиках, видавничих проспектах і т. ін. Щоб дати оцінку твору, доводиться звертатися до критичних статей, рецензій, відгуків. Які саме джерела доцільно залучити, здійснюючи загальний аналіз твору, залежить від складності теми документа, цільового і читацького призначення анотації.

На основному етапі складання анотації переходять до вивчення виявлених ключових фрагментів тексту і більш глибокого осмислення їх. При цьому використовуються два види читання: вивчаюче і реферативне. У процесі вивчаючого читання запам'ятовують інформацію, що стосується змісту тексту. Реферативне читання передбачає вилучення найбільш суттєвої інформації з документа і її узагальнення. Вивчаючи фрагменти тексту, намагаються скласти загальне уявлення про нього. При цьому звертають увагу на особливості тексту і логіку розкриття теми, структуру твору, форму, жанр, читацьке призначення, хронологічні й територіальні межі змісту, стильові особливості, вивчають відомості про автора тощо. Усвідомлення основних характеристик твору здійснюється на рівні цілого, формулюється його узагальнений образ.

Саме на цьому етапі в процесі реферативного читання здійснюється синтезування, згортання інформації. Основними методами такого згортання і надання відомостей при анотуванні є: цитування, перефразування, інтерпретація. Цитування – це дослівне відтворення фрагментів, речень, абзаців первинного документа. У межах цитування можна виділити екстрагування, тобто вибір з тексту найважливіших речень. Суть методу перефразування така сама, як і реферування, тобто застосування прийомів узагальнення й заміни термінів і понять, використаних у первинному документі, перефразування і відображення змісту твору в максимально короткій і загальній формі. При використанні методу інтерпретації характеристика документа здійснюється, виходячи із задуму анотатора, і може бути подана так, як уявляє і розуміє зміст документа анотатор. Такий підхід дає змогу не тільки подати стислу інформацію, а й переосмислити її. У таких випадках допускається певне коментування окремих аспектів твору, задуму автора тощо. Слід мати на увазі, що метод інтерпретації широко використовується також у рецензуванні, написанні відгуків, оглядів, тому, вдаючись до нього, важливо бути обережним, щоб не порушити межі між анотацією та іншими жанрами критичної літератури [12, 228].

Особливо важливо, використовуючи методи перефразування та інтерпретації, зберегти об'єктивність у подачі відомостей про первинний документ, намагатися повно і максимально точно передати позицію автора, зміст твору. Звернення до критичних матеріалів, ознайомлення з фаховою оцінкою твору сприяє формуванню більш вагомої й обґрунтованої думки про нього в анотатора, що обов'язково позначається і на анотації. За браком таких матеріалів анотатор самостійно дає оцінку твору, розкриває його значення, що, звичайно, значно складніше.

Досить часто різні методи подачі матеріалу в анотаціях