Особливості етапів розвитку теорії та методики анотування

Підручник реально допоможе студентам і аспірантам, що вивчають теоретичні і прикладні аспекти менеджменту, викладачам вузів, а також фахівцям економічного, інженерного і комерційного профілів, які формують і вдосконалюють систему управління організаціями в умовах становлення ринку.

Складаючи анотації, слід мати на увазі, що в межах названих вище типів анотацій можлива велика кількість варіантів характеристики творів друку. Вибір найвиразніших засобів, оцінка творів залежать від мети анотування, наприклад, від цільового і читацького призначення, змісту, проблематики, типу поданих первинних документів у бібліографічних посібниках, якщо анотації складаються для них.

Отже, процес анотування, один з найскладніших і найбільш трудомістких в обробці документів, потребує не лише відповідних знань і навичок, а й творчого підходу. Загальна методика анотування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ураховувати, формуючи його.

 

 

Отже, анотація – коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів.

Сьогодні відомі різноманітні класифікації анотацій, та зазначені вище типи її найхарактерніші й найбільш обґрунтовані. В установах, які здійснюють анотування, при обробці документів додержуються зручної для них класифікації і відповідних методичних положень. Проте вирішення проблеми класифікації анотацій сприятиме подальшому розвитку методики складання анотацій різноманітних типів, уточненню їхньої структури, формалізації прийомів виявлення й надання інформаційних елементів, що, у свою чергу, дасть змогу підвищити якість анотацій та ІПС.

У Росії виникнення й розвиток анотування невід'ємні від розвитку критичної бібліографії. Першим критико-бібліографічним журналом, у якому вміщувалися повідомлення про нову літературу з її аналізом і оцінкою, були «Санкт-Петербургские ведомости» М. Л. Новикова (1777). Надалі їх публікували й інші наукові та літературно-художні журнали. Серед повідомлень були рецензії, реферати, відгуки й інші матеріали, а також анотації.

Швидкий розвиток рекомендаційної бібліографії в 60-х роках XIX ст. сприяв створенню анотацій критично-рекомендаційного характеру.

У той час, тобто наприкінці XIX – на початку XX ст., продовжувало вдосконалюватись анотування, спрямоване на задоволення потреб високоосвічених читачів, фахівців. Саме такі анотації подані, наприклад, у покажчиках: «Російська фізико-математична бібліографія» В. В. Бобиніна (1885-1893), «Бібліотека Д. В. Ульянінського» (1915) тощо.

У XX ст. розвиток анотування піднімається на новий теоретичний і методичний рівень. Питання методики анотування вперше було порушено на Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи (1911), зокрема розглядався досвід анотування художньої літератури в народній бібліотеці-читальні Харківського товариства грамотності. Перші правила складання анотацій зафіксовані в книзі О. М. Белова «Правила складання каталогів алфавітного, систематичного і предметного» (1915). У ній у вигляді додатка, який мав назву «Анотація, або бібліотечна бібліографія», подано правила, в основі яких лежить аналіз досвіду американських і англійських бібліотек, пристосований до бібліотек Росії. Деякі положення О. М. Белова мають значення і в наш час.

У 60-70-х роках почали здійснювати стандартизацію процесів аналітико-синтетичної обробки, у тому числі й процесу анотування. У 1970 р. набув чинності ГОСТ 7. 9-70 «Реферат і анотація», який у подальшому переглядали й удосконалювали. Стандартизація анотування дала змогу уточнити зміст поняття, сприяла уніфікації структури анотації, її форми, обсягу, видавничого оформлення й т. ін. У той самий період набула актуальності проблема автоматизації анотування.

Загальна методика анотування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ураховувати, формуючи його. Оскільки загальна методика не може передбачити всіх можливих варіантів, що потребують у кожному окремому випадку конкретних рішень, розробляють спеціальні методики анотування. Вони розглядають різноманітні методичні прийоми, які доцільно використовувати, складаючи анотації на документи різних видів, з різних галузей знання, документи, що мають різне громадське й читацьке призначення.

 

 

1. Виноградова Е. Б. Зачем книговедению документологическая линейка? // Науч. и техн. б-ки. – 2006. – № 2. – С. 82-86.

2. Воробьев Г. Г. Документ: информационный анализ. – М. : Наука, 1973. – 256 с.

3. Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: пробл. науки, освіти, практики: Матеріали міжнар. наук. -практ. конф., Київ, 25-26 трав. 2004 р. / Держ акад. керів. кадрів культури і мистецтв. – К., 2004. – С. 9-11.

4. ДСТУ 2732: 2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. – К., 2005. – С. 4.

5. Зиновьева Н. Б. Документоведение: Учеб. -метод, пособие. – М. : Профиздат, 2001. – 208 с.

6. Зиновьева Н. Б; Саяпина ИА., Пашнина И. И. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу «Документоведение». – Краснодар, 1995. – 58 с.

7. Ильюшенко М. П., Кузнецова Т. В., Лившиц Я. З. Документоведение. Документ и системы документации. – М. : МГИАИ, 1997. – 132 с.

8. Коренной АЛ. Информация и коммуникация. – К. : Наук. думка, 1986. – 143 с.

9. Кулешов С. Новий погляд на структуру документознавства // Вісн. Кн. иплати. – 2003. – № 10. – С 24-27.

10. Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теорет. основи. – К., 2000.

11. Кушнаренко Н. М. Внутріпредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Харк. держ. акад. культури. – 2003. – Вип. 11. – С 106-114.

12. Кушнаренко Н. М., Удалова В. К. Наукова обробка документів: Підручник. – К. : Вікар, 2006. – 328 с.

13. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. – 7-е изд., стер. – К. : Знання, 2006.

14. Низовой Н. Л. Борьба за научную истину или за место под солнцем? : Науч. и нравств. аспекты дискуссии между книговедами и документоведами // Библиография. – 2006. – № 5. – С. 39-51.

15. Основные проблемы информатики и библиотечно-библиографическая работа: Учеб. пособие для библ. фак. / Под ред. А. В. Соколова; Ленингр. гос. ин-т культуры, каф. информатики. – Л., 1976.

16. Полтавская Е. И. Стоит ли ломать копья? (в продолжение дискуссии по сущностным вопросам библиотековедения) // Библиотековедение. – 2004. – № 4. – С. 42.

17. Сафиуллина З. Л. Информационная аксиология // Библиотека. – 2006. – № 4. – С. 61-63.

18. Сафиуллина З. Л. Как оценивается информация в сфере социальных коммуникаций // Мир библиогр. – 2006. – № 1. – С. 44-48;

19. Слободяник М. С. Галузеве документознавство: перспективні напрями досліджень // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: пробл. науки, освіти, практики: Матеріали Другої міжнар. наук. -практ. конф., Київ, 17-18 трав. 2005 р. – К., 2005. – Ч. 1. – С. 6.

20. Слободяник М. С. Документологія: Зміст. Перспективи // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2004. – №4. – С. 4.

21. Соков П. С. «Библиотечное дело – 2004: всеобщая доступность информации»: Междунар. науч. конф. // Библиотековедение. – 2004. – № 3. – С. 131.

22. Стандарти по библиотечно-информационной деятельности. – СПб. : Профессия, 2003. – С. 462.

23. Столяров Ю. Н. О дисциплинах общепрофессионального и специального блока в проекте учебного направления «Библиотечно-информационная деятельность» // Науч. и техн. б-ки. – 2004. – № 4. – С. 13-19.

24. Швецова-Водка Г. М. Документознавство: Навчальний посібник. – К. : Змінна, 2007. – 400 с.

25. Швецова-Водка Г. М. Типологія документа: Навч. посіб. – К. : Кн. палата України, 1998. – 80 с.