Особливості формування передумов оволодіння мовленням у дітей з порушенням інтелекту у немовлячий період (з 2 до 9 місяців)

1 – співвідношення сну і неспання (комунікабельність) ;

2 – голосові реакції;

3 – безумовні рефлекси;

4 – м’язевий тонус;

5 – асиметричний шийний тонічний рефлекс;

6 – ланцюговий симетричний рефлекс;

7 – сенсорні реакції;

8 – стигми;

9 – черепні нерви;

10 – патологічні рухи.

Таким чином, розвиток у ранньому дитячому віці в межах однієї і тієї ж діяльності безпосередньо-емоційного спілкування не є монотонним процесом тільки кількісних змін. Протягом першого року життя дитина починає сприймати людей і предмети, розуміти мову оточуючих і розмовляти. Щоб все це стало можливим, емоційна мотивація дитини повинна диференціюватися за різними предметними цілями. Тому слід представити пізнавальну і мотиваційну сторону розвитку дитини раннього віку у їх взаємній обумовленості, як це зробив Д. Б. Єльконін, підходячи до дитячого розвитку у цілому.

Виконати це завдання допомагають психологічні роботи. Існує точка зору, згідно якої поведінка новонародженого визначається чисто біологічними причинами. Пізніше поведінка дитини починає визначатись сприйняттям тих предметів, які увійшли у її біологічні потреби і дитина стає “рабом актуально діючої на неї ситуації”. лише на другому році життя дитина починає діяти під впливом перших новоутворень особистості, новосформованих мотиваційних уявлень.

Цій точці зору протистоїть інша: “Навіть на першому році життя у немовляти можна спостерігати складно побудовану діяльність, яка включає важливі структурні елементи – потреби, мотиви, дії, а не тільки прості операції, які виникають майже автоматично під впливом зовнішнього подразнення”.

Можливо, що і ця крайня точка зору є не зовсім вірною. Діяльність дитини набуває всіх її структурних елементів, які характерні для діяльності дорослої людини, не раніше того моменту, як вона, у процесі оволодіння рідною мовою, отримує здатність понятійного мислення і свідомої цільової поведінки у зовнішньому середовищі. Говорячи про предметні цілі та предметні дії дитини, яка знаходиться на домовленнєвому періоді розвитку, ще рано, так як її предметні реакції представляють собою, у структурному відношенні ще несвідомі операційні комплекси. Але рабом актуальної ситуації дитина преестає бути вже у перші місяці життя. Накопичення мотиваційних відчуттів і образів дозволяє дитині діяти під впливом не просто зовнішніх подразників, а вже сформованих на їх основі і перевірених у несвідомому індивідуальному досвіді суб’єктивних значень.

Переважно дві біологічні потреби визначають поведінку новонародженого: харчова і захисна. Ці дві потреби актуалізуючь генетично набуті поередньо визначені комплекси поведінкових реакцій – харчових і захисних.

Задоволення харчової потреби пов’язане з високою активністю парасимпатичної нервової системи. Пульс і дихання при цьому уповільнені, тонус скелетних м’язів низький, кінцівки дитини нерухомі і знаходяться у зігнутій позиції, чутливість дистанційних органів чуття знижена. Губи витягнуті вперед і округлені так, щоб захопити сосок, язик притиснутий до твердого неба і відтворює смоктальні рухи у напрямку від ротової щілини до гортані. Під час захисної поведінки, чим би вона не була викликана (біль, голод, охолодження тощо) переважає активність симпатичної нервоовї системи. Пульс і дихання дитини прискорені, тонус скелетних м’язів високий, кінцівки виконують хаотичні згинально-розгинальні рухи, чутливість дистантних органів чуттів підвищена. Ротик широко відкритий. губи притиснуті до ясен, а язик – до дна порожнини рота і висунутий вперед, що при необхідності сприяє відторгненню вмісту шлунку. Під час енергійних дихальних рухів і проходження повітря через напружені м’язи гортані виникає акустичний ефект у вигляді немовлячих криків.

Поведінка люблячої матері, яка годує і усуває дискомфортні стани немовляти, стає фактором, який формується на базі біологічних потреб соціальних комунікатино-пізнавальних мотивацій. Відчуття дитини перших місяців, які пов’язані з комфортним станом, коли у її нервову систему потрапляють подразники помірної інтенсивності, стають мотивами комунікативно-пізнавальної активності. При цьому ефекти парасимпатичної і, особливо, симпатичної інервації є характерними для харчової і захисної поведінки, починають все більше служити комунікативно-пізнавальним задачам і цілям.

Позитивний досвід емоційної взаємодії з середовищем веде до підвищення порогів захисної поведінки, які були дуже низькими, поступово вони стають вищі від порогів орієнтовно-дослідницької поведінки; далі захисні реакції у певних ситуаціях взагалі витісняються орієнтовно-дослідницькими. Важливо, що зниження уваги з боку дорослих і любовної турботи до дитини безпосередньо посилює захисну установку її поведінки, при цьому орієнтовно-дослідницькі пороги підвищуються.

Під час спокійного неспання немовля 2-3 місяців починає проявляти у своїй поведінці комплекс пожвавлення. В такому стані його парасимпатичні і симпатичні реакції відносно врівноважені, що створює оптимальні умови для комунікативно-пізнавальної активності. Відчуття і образи, які формуються в цей час, стають, до 5-6 місяців, єдиною потребою дитини, і тому саме вони все більше мотивують її поведінку.

Результати дослідження немовлячого “комплексу пожвавлення” у дітей перших місяців життя показали, що обличчя дорослого було тим першим об’єктом, з яким діти вчились фіксувати і розглядати деталі, прослідковувати поглядом рухи, співвідносити із зоровим образом звучання голосу людини. Інтенсивність “комплексу пожвавлення” у момент відображення дитиною обличчя людини і її поведінкової реакції досягла в дослідах С. Ю. Мещерякової максимуму в період від 2 до 5, 5 місяців життя.

Так як всі потреби немовляти задовільняються дорослим, то цей дорослий сам стає об’єктом уважного вивчення. Недаремно дитина починає диференціювати протягом 6-8 місяців близьких їй дорослих від “чужих”.