Особливості хірургічного лікування хворих на гострі виразки та ерозії шлунка, ускладнені кровотечею, з урахуванням порушень імунітету

Висічення чи прошивання виконували в першу чергу серед інших етапів оперативного втручання з метою зупинення кровотечі, а ваготомію – в другу чергу з індивідуалізацією її виду в залежності від ступеня оперативного ризику. Вважаємо декомпресію шлунка трансназальним поліхлорвініловим зондом, який забезпечує зниження внутрішньо-шлункового тиску, надійним засобом контролю за стабільністю гемостазу та забезпеченням можливості медикаментозного впливу на шлункову слизову оболонку в післяопераційному періоді.

У хворих, прооперованих з приводу гострих виразок та ерозій шлунка, ускладнених кровотечею, у яких у післяопераційному періоді прогнозувався ризик розвитку рецидиву кровотечі (сума балів за запропонованою схемою прогнозування була 6 та більше), на тлі консервативних засобів проводили внутрішньом’язове введення біоглобіну (перші дві доби післяопераційного періоду – по 14, 0 мг/кг, наступні п’ять діб – по 7, 0 мг/кг). Ця схема використання імуномодулятора обумовлена тим, що біоглобін у дозі 14 мг/кг підсилює ефект впливу на Т- і В-лімфоцити, які значно пригнічені в першу та другу добу післяопераційного періоду.

У наших дослідженнях були виділені дві групи пацієнтів: перша група – хворі, яким проводилася традиційна терапія – 10 хворих контрольної групи, друга група – пацієнти, у лікуванні яких використовувалася запропонована терапія – 10 пацієнтів основної групи. У хворих першої групи при ретроспективному вивченні історій хвороб сума балів не досягала 6 за запропонованою системою прогнозування. У пацієнтів другої групи сума балів знаходилася в межах 6-8.

Імунологічні показники хворих цих груп визначалися на 6-7 добу післяопераційного періоду так, як саме в цей час спостерігається відновлення імунітету після оперативних втручань.

Зміни клітинного та гуморального імунітету хворих першої групи становили СD3+ – (42, 0 ± 0, 5) %, Т-хелпери CD4+ – (24, 0 ± 0, 5) %, Т-супресори CD8+ – (24, 6 ± 0, 4) %, CD22+ – (12, 9 ± 0, 1) %, ІgA – (1, 2 ± 0, 2) г/л, ІgM – (1, 3 ± 0, 4) г/л, IgG – (14, 1 ± 0, 2) г/л.

Зміни клітинного та гуморального імунітету хворих другої групи становили СD3+ – (60, 00, 5) %, Т-хелпери CD4+ – (40, 0 ± 0, 7) %, Т-супресори CD8+ – (18, 0 ± 0, 1) %, CD22+ – (16, 0 ± 0, 2) %, ІgA – (1, 3 ± 0, 6) г/л, ІgM – (1, 0 ± 0, 3) г/л, IgG – (9, 0 ± 0, 3) г/л.

У хворих при використанні біоглобіну в післяопераційному періоді імунологічні показники клітинної ланки досягали практично норми, відмічалися незначні зміни гуморальної ланки.

Врахування імунологічних змін, використання імуномодулюючої терапії додатково до консервативних засобів і в післяопераційному періоді, використання запропонованих засобів хірургічного лікування, що враховують зміни ультраструктури клітин шлунка в зоні гострої виразки та ерозії, дало змогу знизити кількість рецидивів кровотечі з 31, 25% в контрольній групі до 22, 9% в основній групі, знизити загальну летальність з 12, 5% у контрольній групі до 6, 7% в основній групі.

 

 

У дисертації наведено нове рішення актуальних проблем лікування хворих на гострі виразки та ерозії шлунка, ускладнені кровотечею, що виявляється в удосконаленні засобів консервативного лікування з використанням біоглобіну та способу висічення гострої виразки шлунка.

У зоні гострих виразок шлунка, ускладнених кровотечею, на ультрамікроскопічному рівні виявляються деструктивні процеси клітин шлунка, лізис тканин. Дані зміни не є зворотними і це обумовлює необхідність висічення гострої виразки шлунка. У зоні гострої ерозії зміни тканини шлунка знаходилися в межах фізіологічної компенсації та мали зворотний характер, що дозволило використовувати прошивання гострих ерозій, ускладнених кровотечею, з наступним проведенням противиразкової терапії.

Найчутливіше пригнічення імунної системи спостерігалося у хворих з третім та другим ступенем важкості крововтрати, імунологічні показники не досягали норми під впливом противиразкової та гемостатичної терапії, а у хворих з першим ступенем важкості крововтрати вони досягали норми на фоні консервативної терапії.

Використання біоглобіну додатково до традиційного консервативного лікування дозволяє уникнути вторинного імунодефіциту у хворих з гострими виразками та ерозіями шлунка, ускладненими кровотечею з важкою крововтратою.

Хірургічне лікування хворих на кровоточиві гострі ерозії та виразки шлунка доцільне лише при кровотечі, що триває, та її рецидивах. Найбільш оптимальним оперативним втручанням при поодиноких гострих виразках є висічення виразки з одним із видів ваготомії та пілоропластики, при поодиноких гострих ерозіях – прошивання гострих ерозій в поєднанні з ваготомією, при численних гострих виразках та ерозіях – резекційні методи.

Використання шкали бальних оцінок, критеріїв прогнозування виникнення гострих виразок та ерозій шлунка, ускладнених кровотечею, в післяопераційному періоді, що базується на змінах клінічних та лабораторних показників, дозволило визначити групу хворих з ризиком виникнення кровотечі.

Впровадження розроблених засобів дозволило знизити виникнення рецидивів кровотечі з 31, 25% в контрольній групі до 22, 9% в основній групі, знизити загальну летальність з 12, 5% у контрольній групі до 6, 7% в основній групі.

 

 

Консервативна терапія хворих з гострими виразками та ерозіями шлунка, ускладненими кровотечею, повинна включати засоби, які діють на вторинний імунодефіцит, що виникає у пацієнтів цієї групи (біоглобін по 7мг/кг