Особливості організації надання медичної допомоги дітям при надзвичайних ситуаціях

1. Найбільш небезпечним є клапанний пневмоторакс, при якому повітря при вдиху всмоктується в плевральну порожнину, а при видиху з неї не виходить. Повітря в плевральну порожнину може надходити через рану грудної стінки – цей стан називається зовнішнім пневмотораксом – чи через рану бронхів – цей стан називається внутрішнім пневмотораксом [7, 43].

 

 

Кровотечі є найбільш небезпечним ускладненням ран вони безпосередньо загрожують життю. Під кровотечею розуміється виходження крові з ушкоджених кровоносних судин. Вона може бути первинним, коли виникає відразу ж після ушкодження судин, вторинним, якщо з'являється через деякий час.

У залежності від характеру ушкоджених судин розрізняють артеріальні, венозні, капілярні і паренхіматозні кровотечі.

Найбільш небезпечне артеріальна кровотеча, при якому за короткий термін з організму може вилитися значна кількість крові. Ознаками артеріальної кровотечі є червоне фарбування крові, її витікання пульсуючим струменем. Венозна кровотеча на відміну від артеріального характеризується безупинним витіканням крові, що має більш темний колір, при цьому явного струменя не буває. Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м'язів. При капілярній кровотечі кровоточить уся поверхня рани. Паренхіматозна кровотеча виникає при ушкодженні внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок, легенів. Воно завжди небезпечно для життя.

Кровотечі можуть бути зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров виходить через рани шкірних покривів і видимих слизових оболонок чи з порожнин.

При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини, органи чи порожнини і зветься крововиливом. При крововиливі в тканини кров просочує їх, утворює припухлість, називану інфільтратом, чи синцем. Якщо кров просочує тканини нерівномірно і внаслідок розсовування їх утворюється обмежена порожнина, наповнена кров'ю, її називають гематомою [6, 54].

 

 

Навіть сама невеличка рана являє загрозу для життя ураженої дитини – вона може стати джерелом зараження різними мікробами, а деякі супроводжуються сильними кровотечами. Основною метою профілактики цих ускладнень, проведеної при наданні першої медичної допомоги, є найбільш раннє накладення стерильної пов'язки на рану, дотримання правил асептики й антисептики, зупинка кровотечі.

Асептика – це сукупність заходів, спрямованих на попередження влучення мікробів у рану. Таким чином, асептика є методом профілактики раневої інфекції. Вона досягається суворим дотриманням основного правила – усе, що стикається з раною, повинне бути стерильним (не мати мікробів). Не можна руками торкати рану, видаляти з неї уламки, обривки одягу, використовувати нестерильний матеріал для закриття ран.

Антисептикою називається система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікробів та їхнє знищення у рани. Розрізняють механічну, фізичну, хімічну і біологічну антисептику. Механічна антисептика складається у первинній хірургічній обробці ран. Фізична антисептика полягає у застосуванні таких методів, при яких створюються несприятливі умови у рани для виживання мікробів, – це висушування рани, її дренування і відтік раневого виділення. Убиває мікроби сонячне світло і штучне ультрафіолетове опромінювання. Хімічна антисептика заснована на застосуванні різних лікарських засобів, що мають протимікробну дію. Ці речовини називаються антисептичними. Найбільш широко застосовуються такі антисептики, як настойка йоду, етиловий спирт, розчини хлораміну, риванолу, перманганату калію й ін. Антисептики можуть складатися з декількох речовин, наприклад мазь Вишневського. До біологічних антисептиків відносяться антибіотики, що використовуються для профілактики і лікування раневої інфекції [5, 123].

Способи асептики й антисептики доповнюють один одного в боротьбі з інфекційним зараженням ран.

Пов'язка складається з двох частин: внутрішньої, котра стикається з раною, і зовнішньої, котра закріплює й утримує пов'язку на рани. Внутрішня частина пов'язки повинна бути стерильною.

Пов'язка, що накладається першою, називається первинною стерильною.

При накладенні пов'язок необхідно прагнути не викликати зайвого болю. Бинт варто тримати у правій руці, а лівій утримувати пов'язку і розгладжувати ходи бинта. Бинт розгортають, не відриваючись від пов'язки, ліворуч праворуч, кожним наступним ходом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов'язка накладається не дуже туго (крім тих випадків, коли потрібно спеціальна що давить), щоб не порушити кровообіг, і не дуже слабко, щоб вона не спадала з рани. Перш ніж накласти первинну пов'язку, потрібно відкрити рану, не забруднюючи її і не заподіювати біль ураженій дитині. Верхній одяг у залежності від характеру рани, погодних і місцевих умов знімають, чи розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, потім – з ураженої. У холодний час року щоб уникнути охолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги дитині у важкому стані одяг розрізають в області рани. Не можна відривати від рани прилиплий одяг; його треба обережно вилучити ножицями і потім накласти пов'язку. Надягають знятий одяг у зворотному порядку: спочатку на уражену, а потім на здорову сторону.

У якості перев'язочного матеріалу застосовують марлю, вату, білу і сіру, лігнін, косинки. Перев'язочний матеріал повинний бути гігроскопічним, добре усмоктувати