Особливості патології гепато-біліарної системи у хворих на остеоартроз: діагностика, профілактика, лікування

Розроблений діагностичний алгоритм та запропоновано раціональний підхід до корекції та профілактики уражень гепато-біліарної системи у хворих на ОА.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в патогенетичному обгрунтуванні і розробці адекватних підходів до корекції порушень у хворих із поєднаною патологією гепато-біліарної та опорно-рухової систем при остеоартрозі.

На основі вивчення особливостей патології гепато-біліарної системи у хворих на остеоартроз запропоновані раціональні схеми лікування, які дозволяють підвищити ефективність терапії у цієї категорії пацієнтів. Розроблено практичні рекомендації щодо діагностики, профілактики та лікування патології гепато-біліарної системи у хворих на остеоартроз.

Впроваджуння результатів дослідження в практику. Результати проведених досліджень впроваджено в клінічну практику Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України, Інституту геронтології АМН України (м. Київ) та використовуються у навчальному процесі на кафедрі госпітальної терапії 2 Національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою роботою здобувача. Автор самостійно провела всі клінічні дослідження, особисто систематизувала отримані результати, узагальнила їх та провела статистичну обробку. Спільно з науковим керівником сформулювала висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Апробацію дисертації проведено на засіданні Апробаційної Ради НМУ ім. О. О. Богомольця по проблемі “Внутрішні хвороби” 27 червня 2001 року. Основні положення дисертації доповідалися на ХІV з’їзді терапевтів України (Киів, 1998), на науково-практичній медичній конференції “Сучасні проблеми клінічної фармакології та імунопрофілактики” (Київ, 1999), на науково-практичній конференції “Актуальні питання уражень внутрішніх органів та їх зв’язок із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Особливості перебігу захворювань у працівників річкового флоту”, присвяченій 85-річчю Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України та 65-річчю Клініки внутрішніх хвороб ім. акад. В. М. Іванова (Київ, 1999), на Другому Українському з’їзді гастроентерологів України (Дніпропетровськ, 2000), на науково-практичній конференції ”Проблеми радіаційної медицини” (Київ, 2000), на Конгресі світової федерації українських лікарських товариств (Львів-Трускавець, 2000).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових робіт, з них 5 у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, отримано Патент України на винахід “Cпосіб консервативного лікування остеоартрозу” № 41200 А.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 135 сторінках машинописного тексту й складається зі вступу, шести розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел (243 вітчизняних і закордонних джерел). Робота проілюстрована 26 таблицями, 4 рисунками та 3 схемами.

 

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 164 хворих на ОА (70 чоловіків та 94 жінки) у віці від 34 до 70 років (середній вік склав 56, 1 років). Групу порівняння склали 33 пацієнта з патологією гепато-біліарної системи без уражень опорно-рухового апарату віком від 25 до 70 років (17 чоловіків та 16 жінок).

Діагноз ОА встановлювали на основі критеріїв, розроблених в інституті ревматології АМН СРСР (1983). При діагностиці коксартроза (R. Altman et al., 1991), гонартроза (R. Altman et al., 1986) та ОА суглобів кистів (R. Altman et al., 1990) враховувались критерії Американської ревматологічної асоціації. Визначення клінічної форми, патогенетичного варіанту та перебігу ОА, характеристику реактивного синовіту проводили за М. Г. Астапенко і співавт. (1986, 1984). Ступінь функціональної недостатності суглобів (ФНС) оцінювали за І. І. Заболотних (1986).

В залежності від виду патології печінки та жовчовивідного тракту були сформовані наступні групи хворих на ОА: І – з переважним дифузним ураженням паренхіми печінки, ІІ – із патологією біліарної системи. Інші важкі супутні захворювання були відсутніми. Хворі І та ІІ груп були поділені на основні та контрольні групи. Пацієнти основних груп, крім традиційної терапії отримували препарат “Ербісол” в дозі 2, 0 в/м 2 рази на добу протягом 20 днів. Інші гепатопротектори та імуномодулюючі препарати не застосовувались. Лікування в контрольних групах здійснювалось без застосування ербісолу із використанням гепатопротекторів та препаратів, що мають вплив на моторику жовчовивідних шляхів згідно прийнятих стандартів. При дискінезіях за гіпертонічно-гіперкінетичним та змішаним типами застосовувався гастроцепін, або гастроспастин, а у випадках гіпотонічної дискінезії – препарат фебіхол.

У пацієнтів без ОА вивчався стан гепато-біліарної системи та стан кісткової тканини. Хворі були розподілені на дві групи: з наявністю хронічного гепатиту (17 осіб – 6 жінок і 11 чоловіків) та з хронічним холециститом чи/і дискінезією жовчовивідних шляхів (16 осіб – 10 жінок та 6 чоловіків). Також, при здійсненні аналізу отриманих результатів хворі обох груп були поділені на дві підгрупи за статтю.

Для вирішення поставлених завдань хворі обстежувались із застосуванням комплексу сучасних методів. Всім хворим, що знаходились під нашим спостереженням обстеження проводилось двічі – перед початком та після закінчення курсу лікування. Клінічне обстеження кожного хворого складалось із комплексу загальних та спеціальних методів. Ретельно виясняли скарги хворого, проводили докладний збір анамнезу захворювання, об’єктивне обстеження пацієнта (щоденна оцінка загального стану, даних перкусії та аускультації легенів і серця, пальпації органів черевної порожнини, дослідження опорно-рухового апарату). У всіх хворих проводились загальні аналізи крові, сечі та калу. Клінічний аналіз крові виконували за загальноприйнятою методикою.