Особливості розповсюдження вільноіснуючих нематод північно-західної частини Чорного моря

Для аналізу матеріалу були використані: індекси щільності окремих видів vPВ, показник зустрічальності, індекс домінування Шеннона-Уівера (Shannon, Wiewer, 1963). Для дослідження видової структури угруповання нематод застосовували аналіз форм кривих домінування і різноманітності (Odum, 1986).

 

 

У результаті дослідження видового складу вільноіснуючих нематод у різних районах північно-західної частини Чорного моря було виявлено 90 видів, що відносяться до 6 рядів, 21 сімейства і 55 родів. У фауністичний список нематод включені тільки ті їх представники, що ідентифіковані до виду.

Серед вільноіснуючих нематод досліджуваних районів Чорного моря найбільша кількість видів є еврибіонтами, що заселяють різноманітні біотопи.

Відзначено, що види з більш високою толерантністю до солоності скупчуються в центральній частині Придніпровсько-Бузького району. Основна ж маса видів – солоноватоводна. Найбільш високі показники щільності їх відзначені в пригирлових районах. Можна припустити, що північно-західна частина Чорного моря представлена специфічними для даного району видами.

Серед відзначених видів для північно-західної частини 27% мають широкий ареал розповсюдження. Ці види виявлені на узбережжі Південної Америки, Австралії, Нової Зеландії, островів Вогненної Землі. Види нематод, загальні для Північного, Балтійського і Чорного морів, складають 37% усіх нематод північно-західної частини. Високий відсоток видів (48%), виявлених у досліджуваному районі, характерний для Середземного моря. Порівнюючи видовий склад нематод із різних районів Чорного моря, можна зробити висновок, що північно-західна частина представлена меншою кількістю видів, ніж відносно глибоководний шельф Болгарії, Румунії і Криму.

З приведеного списку вільноіснуючих нематод 24% видів відзначені тільки у Чорному морі (Araeolaimus ponticus, A. zosterae, Diplopeltis onustus, Eleutherolaimus zosterae, Paralinchomoeus filiformis, Monhystera longicapitata, M. rotundicapitata, Theristus euxinus, Th. latissimus, Th. littoralis, Th. sabulicola, Metachromadora macroutera, Spirina sabulicola, Chromadorella mytilicola, Chromadorina obtusa, Cobbionema acrocerca, Halalaimus ponticus, H. wodjanizkii, Mesacanthion conicum, M. heterospiculum, Enoploides cirrhatus, Rabdodemania pontica, Viscosia minor, Pontonema zernovi). Фауна нематод північно-західної частини Чорного моря більш подібна до фауни Середземного моря, ніж інших морів та океанів.

 

 

Нематоди як компонент інтерстиціальної мейофауни української частини Чорного моря до наших досліджень не вивчали. Дана проблема тим більш цікава, що пляжі Одеського узбережжя знаходяться під впливом різних видів антропогенного навантаження. Нестача даних про вільноіснуючих нематод, робить необхідним їх вивчення тут з різних позицій.

Багаторічні спостереження дозволили одержати інформацію про просторовий розподіл нематод, його динаміку протягом усіх сезонів року. Встановлено, що кількісні показники нематод неоднорідні і знаходяться в залежності, як від структури пляжних наносів, так і від ступеню віддаленості їх місцеперебування від лінії урізу води (Рис. 1). Визначення долі нематод у загальній чисельності інтерстиціальної мейофауни в товщі пляжних наносів показало, що вона мінімальна на псевдоліторалі. Тут у всіх типах пісків у верхньому шарі (0-4 см) вони складають 4-10% загальної кількості організмів, в нижньому шарі (4-10 см) частка нематод не перевищує в середньому 17%, де переважають турбеллярії та гарпактикоїди.

При цьому, у грубо- і середньозернистих пісках вона вище на глибині 4-10 см, а в дрібнозернистих – у приповерхневому шарі. Показано, що на супраліторалі частка нематод у загальній чисельності інтерстиціальної мейофауни значно вища в порівнянні з такою на псевдоліторалі.

На відстані 1 метра від заплеску вона мінімальна для дрібнозернистого піску і найбільш висока для средньозернистого (до 57-62%). Останнє характерно і для другої зони, розташованої на відстані 3-х метрів від верхньої межі заплеску, де частка нематод збільшується у загальній чисельності. Таким чином, роль нематод у загальній чисельності мейофауни зростає від псевдо- до супраліторалі.

Показано, що сезонний розподіл щільності круглих червів на псевдоліторалі з грубозернистим піском характеризується, як правило, двома піками. У приповерхневому шарі максимальні скупчення нематод зафіксовані у травні, у нижньому горізонті – у травні і вересні. Більшу частину року нематоди утворюють значні скупчення в нижньому шарі псевдоліторалі. На супраліторалі в грубо- і середньозернистих пісках максимальні щільності нематод спостерігали у весняний і осінній періоди на відстані 3 м від заплеску на глибині 0-30 см, у дрібнозернистому – влітку на глибині 0-10 см.

Аналіз зібраного й обробленого матеріалу дозволив зазначити для інтерстиціалі пляжів 41 вид нематод, що належать до 4 рядів. З них тільки 17 видів характерні і для відкритих вод північно-західної частини Чорного моря, інші зареєстровані лише на піщаних пляжах. Максимально представлені ряди Enoplida (19 видів), Monhysterida (13 видів), Chromadorida (8 видів). Ряд Araeolaimida репрезентований одним видом.

В усіх типах піску домінують по чисельності таки види: E. littoralis, O. dujardinii, M. conica, M. filiformis, B. australis. У грубозернистих пісках переважають по чисельності види: E. littoralis, O. compilocercoides. У середньозернистих пісках домінуючі види: O. dujardinii, E. brevicaudatus. У дрібнозернистих пісках переважають види: M. conica, Ch. nudicapitata, C. acrocerca і B. аustralis.

Закономірності просторово-часового розподілу нематод. Сезонна динаміка щільності поселень нематод укладається в загальні закономірності розподілу чисельності основних груп мейобентосу в північно-західній частині Чорного моря з мінімумом розвитку в холодні періоди (до 527 000 екз. • м-2) і максимумом – у літні (до 1 910 000 екз. • м-2)  (Рис. 2). У різні сезони року сталість якісного