Особливості розвитку культури на Україні у ХІХ-ХХ ст.

6. Виткалов В. Г. Українська культура: сторінки історії 20 ст. – Рівне: Ліста, 1997.

7. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К. : Дніпро, 1993.

8. Грушевський М. С. Історія української літератури. – К. : Обереги, 1994.

9. Єфремов С. Історія українського письменства. – К. : Феміна, 1995.

10. Історія української культури/за ред. І. Крип'якевича. – К. : Либідь, 1998.

11. Історія української культури/за ред. Патона Б. Є. – К. : Наукова думка, 2001.

12. Історія української культури: збірник матеріалів і документів. – К. : Вища школа, 2000.

13. Крисаченко В. С. Українознавство: Хрестоматія/навч. пос. – К. : Либідь, 1996.

14. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. пос. /за ред. А. В. Яртися. – Львів: Світ, 1994.

15. Маланюк Є. Нариси з історії української культури. – К. : Обереги, 1992.

16. Нахлік Є. К. Нова література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн. 1. – Київ, 1995.

17. Новиченко Л. М. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє. – К. : Знання, 1990.

18. Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. – К. : Довіра, 1992.

19. Попович М. Нарис історії культури України/2-е вид., випр. – К. : Артек, 2001.

20. Українська культурна історія і сучасність: навч. пос. /за ред. С. О. Черепанової. – Львів: Світ, 1994.

21. Черняховська Г. Внесок чернігівських полковників у розвиток української культури//Пам'ять століть, 2000, № 6.

22. Шах С. О. Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. – Париж-Мюнхен, 1991 (репринт видання 1961 р.).

 

 

ІЗ РОЗПОРЯДЖЕННЯ МІНІСТРА НАРОДНОЇ ОСВІТИ ПРО ОБМЕЖЕННЯ ПРИЙОМУ СТУДЕНТІВ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ ЗА ВЛАСНІ КОШТИ, ТА ВІЛЬНИХ СЛУХАЧІВ В УНІВЕРСИТЕТИ

(19 травня 1849 р.)

Государь император, считая нужным, чтобы впредь при каждом университете было определенное число студентов, высочайше повелеть соизволил:

1) Число своекоштных студентов и вольных слушателей в каждом университете ограничить тремястами (300).

2) В тех университетах, где число своекоштных студентов и вольных слушателей превышает нормальное количество трехсот, воспретить прием их, доколь наличное число не войдет в установленный ныне размер.

3) В медицинские факультеты принимать и своекоштных неограниченное число, но с условием строгой нравственности и с тем, чтобы вместе с ними число своекоштных студентов и вольных слушателей не превосходило 300 человек.

4) Прием казенных и от правительства назначенных студентов, положенных при университетах как штатами оных, так и особыми положениями, продолжать на прежнем основании.

5) При будущих приемах в студенты избирать одних самых отличных по нравственному образованию. <... >

Министр народного просвещения граф Уваров

 

ВИСТУП ПЕРЕДОВИХ РОСІЙСЬКИХ ВЧЕНИХ НА ЗАХИСТ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ (1910 Р.)

З доповідної записки комісії Академії наук у складі академіків О. Є. Корша, О. С. Фоміцина, В. В. Зеленсъкого, Р. О. Фортунатова, О. О. Шахматова, О. С. Лаппо-Данілевського та С. О. Ольденбурга

Імператорська Академія наук, ознайомившись з доповіддю Комісії, не може не визнати, що цензурні утиски малоруського друкованого слова, які почалися при тому тільки в 1863 році, не були викликані яким-небудь прагненням малоруського народу або його Інтелігенції, яке загрожує єдності Росії. Так само ніщо не вказує на існування таких прагнень і тепер. Урядові розпорядження, які вразили вільний розвиток малоруської літератури, по-перше, перешкодили досі визначитися взаємовідносинам великоруської і малоруської літератур, що, як у цьому переконана Академія наук, не розійдуться ні в меті, ні в напрямках, по-друге, викликали незвичайне зростання малоруської літератури в Галичині, літератури в значній мірі ворожій Росії. Тепер ці урядові розпорядження служать джерелом великого і цілком природного незадоволення освічених верств малоруського населення Росії. Крім того, вони ущемляють інтереси сільського населення Малоросії. Розповсюдження книг духовно-морального, виховного, загальноосвітнього змісту гальмується частково цілковитим незнанням, частково недостатнім знанням малоросами великоруської книжної мови. Все це досить невигідно відбивається на інтересах всього російського народу.

Академія наук не може не зауважити, що російське законодавство з того часу, як було складено перший цензурний устав, додержувалось того правила, що друковане слово може бути предметом переслідування або якого б то не було впливу тільки за внутрішній смисл того, що ним передано. Цензура в міркуваннях своїх приймає завжди за основу ясний смисл мови, не дозволяючи собі довільного тлумачення оної в погану сторону. Зовнішня оболонка думки, спосіб висловлення її, слова, літери, вилучені від цензорських і всяких інших поглядів. Тільки зв'язок нещасливих випадковостей міг тому підвести під заборону цілу мову, тільки нещаслива випадковість могла спонукати уряд до переслідування цілого письменства і до прийняття на себе турбот про малоруський правопис. Академія наук переконана в тому, що розпорядження 1863 року і височайші накази 1876 і 1881 років не можуть бути погоджені з основними началами російського законодавства. А тим часом існування височайших наказів 1876 і 1881 років не може не стати предметом великого занепокоєння законодавця після того, як він в іменному височайшому указі 12 грудня 1904 року висловив вимогу про збереження закону в силі накреслення законів 18/30 травня 1876 року і 8 жовтня 1881 року, всупереч точному смислу основних державних законів, не були розглянуті Державною радою, а височайші накази, які були дані, всупереч тим же законам, не були обнародувані Правительствуючим сенатом, подібний відступ від встановленого законом порядку складання і обнародування законів усуває в народі, на який поширюється чинність законів 1876 і 1881 років, впевненість, що вони під час попереднього їх обговорення, привернули до себе в повній мірі увагу законодавця і є проявом справжньої і безпосередньої монаршої волі.

Виходячи з усіх цих міркувань, імператорська Академія наук вважає, що необхідно тепер же скасувати височайші накази 18/30 травня 1876 року і 8 жовтня 1881 року, а також удостоєне височайшого схвалення розпорядження міністра внутрішніх справ 1863 року, яке було підставою для тих наказів.

Разом з тим усе викладене вище привело Академію наук до переконання, що малоруське населення повинне мати таке ж право, як і великоруське, розмовляти публічно і друкувати рідною своєю мовою <…>

 

ДОВІДКА НАРКОМАТУ ОСВІТИ УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНІ ШКОЛИ В УКРАЇНІ

Березень 1938 р. Секретарям ЦК КП (б) У тов. Хрущову Н. С. тов. Бурмистенко М. А. (О национальных школах Украины)

На Украине имеется 21 656 школ, в которых обучается 5 143 789 учащихся Преподавание в школах ведется на 21 языках. Так, например, с украинским языком преподавания имеется 18101 школа, русским – 1550, еврейским – 312, молдавским – 163, узбекским – 19, белорусским – 9, болгарским – 54, польским – 50, немецким – 512, чешским – 14, греко-эллинским --12, греко-татарским – 8, татарским – 5, армянским – 4, туркменским – 2, киргизским – 1, шведским – 1, казахским – 1.

Кроме этого, имеется 838 школ (так называемые смешанные школы), преподавание в которых ведется на нескольких языках – украинско-еврейско-немецком, немец-ко-польско-русским, украинско-русско-болгарским и т. д.

2. Во многих случаях под видом национальных школ враги народа – троцкисты, бухаринцы и буржуазные националисты, орудовавшие в Наркомпросе Украины, искусственно насаждали особые немецкие, польские, шведские, чешские, болгарские и др. школы, превращая их в очаги для проведения контрреволюционной работы и буржуазно-националистического, антисоветского влияния на детей.

На Украине создано 1530 особых национальных – немецких, польских, чешских, шведских, болгарских и др. школ, которые наиболее оказались засорены врагами.

3. Большинство школ с польским, немецким, болгарским и др. языками преподавания не имеют достаточных контингентов детей. <... >

Главной причиной такого положения является то, что многие национальные школы насаждались искусственно, дети, учащиеся в них, совершенно не знали языка, на котором ведется преподавание. <... >

5. Национальные школы не обеспечены учителями, учебниками, программами и наглядными пособиями, в результате чего дети этих школ не приобретают достаточных знаний основ науки и не вполне подготовляются для поступления в средние и высшие учебные заведения.

Количество классов и детей в национальных польских, чешских, шведских и др. школах с каждым годом уменьшается, потому что в ряде школ фактически не было набора в первые классы, а из старших классов дети переходят в русские и украинские школы.

На Украине имеется один немецкий педагогический институт, два национальных отдела (польский, болгарский) при Киевском и Одесском украинских институтах, 13 национальных техникумов и педучилищ, которые засорены враждебными элементами, не укомплектованы квалифицированными педагогическими кадрами.

В связи с этим прошу вопрос о реорганизации особых национальных школ рассмотреть на ближайшем заседании ЦК КП (б) У. Шматлай