Особливості розвитку літератури США поч. ХХ ст. Творчість Т.Драйзера

Різноманітність американської літератури ніколи не дозволяє одному руху повністю витіснити інші; після бітників 50-60-х (Дж. Керуак,, Л. Ферлінгетті, Г. Корсо, А. Гінзберг) найпомітнішою тенденцією став – і продовжує бути – постмодернізм (наприклад, Пол Остер, Томас Пінчона). Широку популярність останнім часом отримали книги письменника-постмодерніста Дона Делілло (нар. 1936). Одним з відомих дослідників американської літератури XX століття є перекладач та літературний критик А. М. Зверев (1939-2003).

 

 

У новому, XX столітті проблематика американської літератури визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, яка йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру і гірку літературу сучасності. Письменники-реалісти чітко усвідомили, що криється за блискучим фасадом найбагатшої країни світу. Яскравим поясненням цього стала символічна назва найбільшого твору Т. Драйзера – «Американська трагедія», яка висловила прагнення письменників до великих узагальнень, яке відрізняє літературна спадщина США того часу.

Внутрішнім трагізмом просякнута і література американських письменників «втраченого покоління». У творах, які розкрили цю тему, відобразилася реалістична точність в описах долі покоління, чия юність та молодість пройшли у роки війни. Незважаючи на це, у літературі також простежувався метод соціалістичного реалізму у творах Д. Ріда, Т. Драйзера, Ф. Боноскі та інших. У XX столітті американська поезія та проза висунули такі важливі теми, як становище робітників класу, расова дискримінація, соціальна боротьба, імперіалістична війна, небезпека фашизму та інші. Значний вплив на розвиток літератури мали прогресивні журнали «Лі-берейтор», «Уоркерс манслі», «Нью Мессіз».

У XX ст. новела не грає вже настільки важливої ролі в американській літературі як у XIX, їй на зміну приходить реалістичний роман. Але все ж їй продовжують приділяти значну увагу романісти, і цілий ряд видатних американських прозаїків присвячують себе переважно або виключно новелі. Один з них О. Генрі (Уїльям Сідні Портер), який зробив спробу намітити інший шлях для американської новели, як би «в обхід» вже явно визначився критико-реалістичного напряму. О. Генрі так само можна назвати засновником американського happy end (що було присутнє в більшості його оповідань), який в наслідок буде дуже успішно використовуватися в американській ходової белетристиці. Незважаючи на іноді не дуже схвальні відгуки про його творчість, вона є одним з важливих і поворотних моментів у розвитку американського оповідання XX століття.

На початку XX ст. з'явилися нові течії, які зробили оригінальний внесок у становлення критичного реалізму. У 900-ті р. в США виникає течія «розгрібачів бруду». «Розгрібачі бруду» – велика група американських письменників, публіцистів, соціологів, громадських діячів ліберальної орієнтації. У їхній творчості існували два тісно взаємозалежних потоки: публіцистичний (Л. Стеффенс, І. Тарбелл, Р. С. Бейкер) і літературно-художній (Е. Сінклер, Р. Херрік, Р. Р. Кауффман). Виступи «розгрібачів бруду» сприяли зміцненню соціально-критичних тенденцій у літературі США, розвитку соціологічних різновидів реалізму. Завдяки їм публіцистичний аспект стає суттєвим елементом сучасного американського роману.

1910-ті р. відзначені реалістичним злетом в американській поезії, який отримав назву «поетичного ренесансу». Цей період пов'язаний з іменами Карла Сендберга, Едгара Лі Мастера, Роберт Фроста, В. Ліндсея, Е. Робінсона. Ці поети звернулися до життя американського народу. Спираючись на демократичну поезію Вітмена та досягнення реалістів-прозаїків, вони, ламаючи застарілі романтичні канони, закладали основи нової реалістичної поетики, що включала в себе оновлення поетичного словника, прозаїзацію вірша, поглиблений психологізм. Ця поетика відповідала вимогам часу, допомагала відображенню поетичними засобами американської дійсності в її різноманітті.

1900-ті і 10-ті р. ХХ століття ознаменувалися довгоочікуваною появою великого критико-реалістичного роману (Ф. Норріс, Д. Лондон, Драйзер, Е. Сінклер). Вважається, що критичний реалізм у новітній літературі США склався в процесі взаємодії трьох історично визначених чинників: це – реальні елементи протесту американських романтиків, реалізм Марка Твена, що виростав на самобутньо-народній основі, і досвід американських письменників реалістичного напряму, що сприйняли в тій чи іншій мірі традицію європейського класичного роману XIX століття.

Американський реалізм став літературою громадського протесту. Письменники-реалісти відмовлялися приймати дійсність як закономірний результат розвитку. Критика складалася з імперіалістичного суспільства, зображення його негативних сторін стає відмінними ознаками американського критичного реалізму. З'являються нові теми, висунуті на перший план зміненими умовами життя  (розорення і зубожіння фермерства; капіталістичний місто і маленька людина в ньому; викриття монополістичного капіталу).

Доречно сказати про стильове розмаїття та жанрове новаторство в американському реалізмі. Розвиваються жанри психологічної та соціальної новели, соціально-психологічного роману, роману-епопеї, філософського роману, широке розповсюдження отримує жанр соціальної утопії (Белламі «Погляд назад», 1888), створюється жанр наукового роману (С. Льюїс «Ероусміт»). При цьому письменники-реалісти часто використовували нові естетичні принципи, особливий погляд «зсередини» на навколишнє життя. Дійсність зображувалася як об'єкт психологічного та філософського осмислення людського існування.

Типологічної рисою американського реалізму стала достовірність. Відштовхуючись від традицій пізньої романтичної літератури і літератури перехідного періоду, письменники-реалісти прагнули зображати тільки правду, без прикрас і замовчувань. Іншою типологічною особливістю були соціальна