Особливості розвитку літератури США поч. ХХ ст. Творчість Т.Драйзера

Характерною рисою американських реалістів було те, що, запозичуючи деякі формальні особливості модерністського роману, вони зберігають естетичні принципи критичного реалізму: уміння створювати типи величезного соціального значення, показувати глибоко типові для американської дійсності обставини провінційного і столичного життя; вміння зображати життя як суперечливий процес, як постійну боротьбу і дію, на відміну від декадентського роману, який замінює зображення соціальних протиріч відходом у внутрішній світ героя, в область підсвідомого.

Тридцяті роки увійшли в історію Америки як «червоні тридцяті». За гостротою соціального, політичного та економічної кризи вони не мають аналогії у всій двохсотлітній історії США. І хоча «велика депресія» була офіційно переборена в 1933 році, її присутність в літературі виходить за зазначені межі. Досвід тих важких років назавжди залишився в американцях як імунітет проти самовдоволення, безтурботності і душевного байдужості. Він ліг в основу подальшого розвитку національної формули успіху, сприяв зміцненню моральної основи американського бізнесу. Цей досвід надав «друге дихання» школі критичних реалістів, ведучих традицію від «розгрібачів бруду». На новому матеріалі літератури прийнялися ретельно розслідувати Американську трагедію, що має глибоке коріння в національній свідомості.

Тема Американської мрії і Американської трагедії логічно спричиняє появу проблеми патологічного вихваляння патріотами всього американського й почуття страху і пригніченості мешканців маленьких містечок, які змушені нести на собі тягар «здорового американізму».

 

 

У 20-х р. ХХ ст починається становлення американської національної драматургії, яка раніше не отримала значного розвитку. Цей процес відбувався в умовах гострої внутрішньої боротьби. Прагнення до реалістичного відображення життя ускладнювалося у американських драматургів модерністськими впливами. Юджин О'Ніл займає одне з перших місць в історії американської драматургії. Він заклав основи американської національної драми, створив яскраві гостропсихологічні п'єси, і всі його творчість справила великий вплив на подальший розвиток американської драматургії.

Своєрідність драматургії «червоного десятиліття» багато в чому диктувалася тими змінами, які відбувалися в театральній сфері. Її важливою стороною стала діяльність художніх колективів нового типу в рамках Федерального театрального проекту (ФТП)  (Federal Theatre Project, 1935-1939), створеного урядом Рузвельта.

ФТП дозволив зайняти роботою людей художніх професій, режисерів, продюсерів, художників, акторів, які опинилися в скрутному становищі в післякризові роки.

Для багатьох десятків тисяч американців відвідування федеральних театрів з відносно дешевими квитками виявилося першим прилученням до світу сценічного мистецтва. У ФТП освоювався найрізноманітніший репертуар, в тому числі і класичний. Театри, що входили в систему ФТП, практикували нову драматургічну форму, «живу газету» (living newspaper), оперативний відгук на поточні політичні події, що з'єднує репортаж з художнім зображенням. Цю форму використовував, наприклад, Елмер Раїс. В «живий газеті» «Енергія», яка була поставлена нью-йоркською трупою ФТП, змістом стала своєрідна «стенограма» засідання Верховного Суду. Членів суду зображували дев'ять німих масок, що до них кликали в своїх промовах живі персонажі, звичайно, не отримуючи жодної відповіді.

В умовах соціальної нестабільності початку 1930-х років виникає ліворадикальне театральне об'єднання «Тіетр юніен» (The Theatre Union), в якому значну роль грали комуністи. Вони сформулювали гасло об'єднання: «Театр – це зброя». Театру належало бути «заангажованим», виконувати пропагандистські функції.

У п'єсах, які ставились на підмостках цього об'єднання, звучала актуальна для літератури «червоних тридцятих» тема ідейного і духовного зростання людини. Інша радикальна організація 1930-х років – «Груп Тіетр» (Group Theatre) проіснувала більше 10 років (1931 – 1941). Вона базувалася на широкій загальнодемократичній платформі і орієнтувалася (на відміну від «Тіетр юніен») не тільки на робочу аудиторію. Гасло колективу звучало так: «Театр – це мистецтво, що відбиває життя».

У «Груп Тіетр» ставилися п'єси таких провідних драматургів, як М. Андерсон, І. Шоу, У. Сароян, П. Грін, С. Кінгслі, Дж. Г. Лоусон. «Груп Тіетр» багато в чому спиралися на передові реалістичні принципи сучасного театру.

Згодом стрімкий розвиток Голлівудського кінематорграфу значно потіснив театр як розважальне мистецтво. На сцену здебільшого виходять представники елітарної культури: Юджин Гладстоун О'Ніл (Нобелівська премія 1936 року), Артур Міллер («Смерть комівояжера», 1949), Томас Стернз Еліот («Убивство в соборі», 1935). Багато успішних п'єс з часом були екранізовані, так неодноразово була адаптована для кіно п'єса Теннессі Вільямса «Трамвай Бажання». П'єса «Наше містечко» (1938) Торнтона Вайлдера, написана під впливом епічного театру Бертольда Брехта, вважається чи не найпопулярнішою драмою в США, її досі ставлять не лише численні професійні трупи, а й шкільні та аматорські театри.  

 

 

Приблизно з 20-х р. починають з'являтися модерністські групи, які ведуть боротьбу з реалізмом, пропагують культ «чистого мистецтва», займаються формалістичними дослідженнями.  Американська школа модернізму найбільш яскраво представлена поетичної практикою та теоретичними поглядами таких метрів модернізму, як Езра Паунд і Томас Стернс Еліот. Езра Паунд став так само одним з основоположників модерністського течії в літературі, що отримав назву імажинізму.

Імажизм (від image) відривав літературу від життя, відстоював принцип існування «чистого мистецтва», проголошував примат форми над змістом. Ця ідеалістична концепція в свою чергу з часом зазнала незначних змін і поклала початок ще одного різновиду модернізму, відомої