Особливості застосування організаційно-розпорядчих методів менеджменту в ринкових відносинах на підприємстві

Адміністративний вплив здійснюється у формі попередження, штрафів, вказівок на виконання завдання, адміністративного арешту.

Дисциплінарна відповідальність – це попередження, догана, зауваження, пониження в посаді, переведення на низькооплачувану роботу, звільнення.

Організаційно-розпорядчі методи управління виражаються у використанні різноманітних стимулюючих засобів і створенні економічної зацікавленості, що спонукають керований об'єкт діяти в потрібному напрямку і домагатися ініціативного рішення поставлених перед ним задач без спеціальних розпоряджень або вказівок керівних органів.

Особливість адміністративних методів полягає в тому, що вони дають однозначне рішення відповідної ситуації, що має обов'язкову силу для виконавця, а не надає йому можливість вибору між різними способами дій. Нарешті, організаційно-розпорядчі методи управління припускають обов'язковий характер відповідних розпоряджень і вказівок, невиконання яких спричиняє визначені стягнення і розглядається як пряме порушення дисципліни.

Методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління і є поточним розпорядженням. Вони спрямовані на вирішення різноманітних питань оперативного характеру, які виникають у процесі управління.

Розпорядчий вплив здійснюється через накази і розпорядження, визначення завдань, встановлення відповідальності, інструктаж підлеглих, координацію робіт і контроль за виконанням їх.

Накази і розпорядження можуть бути усними або письмовими. Це залежить від важливості завдань, умов діяльності та інших факторів. Але існують загальні рекомендації щодо цієї форми розпорядження. Наказ слід віддавати чітко і коротко. У багатьох випадках його доцільно висловлювати у вигляді прохання. Потрібно намагатися більше навчати, ніж наказувати. Основні вимоги до розпоряджень наступні: мають бути зрозумілими і об’єктивними; не повинні завдавати шкоди авторитету керівника; розпорядження слід віддавати з урахуванням індивідуальних якостей працівників; вони ефективні, коли розвивають ініціативу і самостійність у підлеглих; ступінь деталізації розпорядження залежить від умов, що склалися, і здібностей працівників.

Перш ніж ставити завдання підлеглим, керівник сам повинен добре засвоїти його сутність і мету. Якщо завдання виконує багато працівників, кожен з них повинен знати його основну мету.

Покладання відповідальності – один з компонентів розпорядження. Покладаючи відповідальність на працівника, керівник повинен точно сформулювати суть дорученої йому справи, вказати, за що він відповідає і кому підпорядковується з цього питання.

Інструктаж підлеглих повинен містити докладне пояснення порядку виконання робіт, їх розподіл між учасниками, призначення відповідального за виконання.

Координація та контроль роботи передбачають постійний облік, співставлення результатів і правильне розміщення працівників. Останнє має особливо важливе значення, бо досить часто людина погано працює тільки тому, що їй доручили не її справу.

Контроль за роботою може бути гласним (відкритим) і негласним. Методи організаційно-розпорядчого впливу реалізують керівники, функціональні підрозділи апарату управління, передусім організаційно-інструкторський апарат, що виконує функції організаційно-масової та виховної роботи серед працівників.

 

 

Основною формою розпорядчого впливу на підприємствах, якими керують керівники на засадах єдиноначальства, є накази. Наказ – це письмове вирішення певного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю. Виконання наказу обов'язкове, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноособового прийняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.

Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення окремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним чи функціональним керівником у межах його повноважень.

Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, що являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань.

В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником у лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту.

Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення від заданої програми в організаційній системі підприємств та організацій.

Одним з найважливіших практичних питань управління є ефективність використання розпорядчих методів управління. Визначити її можна, зіставляючи те, що було передбачено наказами, постановами, розпорядженнями та іншими формами розпорядчого впливу, з тим, що було фактично досягнуто при реалізації їх. Ефективність письмових розпоряджень (наказів) зумовлюється їх кількістю, ступенем обгрунтованості, проявом творчості та ініціативи з боку виконавців, рівнем виконавчої дисципліни.

Практикою управління соціально-економічними системами виявлена така залежність: чим вище рівень (якість) організації праці, виробництва та управління, тим менше видається письмових розпоряджень. Велика кількість розпоряджень послаблює їхній вплив, перетворюючи у формальні акти, збільшує обсяг роботи управлінського апарату.

Слід зазначити, що чим більше письмових вказівок видається, тим більша вірогідність появи непогоджених заходів, строків, порушень принципу матеріальної та часової забезпеченості розпоряджень.

Обгрунтованість розпоряджень і вказівок потрібно насамперед розглядати юридичне: тобто під кутом зору відповідності змісту їх правовим нормам. Разом з правовою обгрунтованістю вказівок розрізняють ресурсну обгрунтованість їх, тобто наявність чи надання матеріальних, трудових, фінансових та часових ресурсів для виконання цих вказівок і розпоряджень. Використовуючи