Особиста культура персоналу "ПРОД ТОЙ"

- шосте – заохочувати дії, що відповідають інтересам власного бізнесу;

- сьоме – організовувати власний бізнес, виходячи з виконуваних ним функцій, а не «припасовуючи» його до окремих особистостей;

- восьме – не ототожнювати фінансове благополуччя і власні успіхи, пам'ятаючи, що благополуччя й успіх – не те саме.

 

 

Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії та рівні.

Хоча проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці XIX – початку XX століть, стосовно неї досі не вщухають дискусії. Часто при цьому згадують ім'я Е. Карнегі. Ендрю Карнегі – провідний бізнесмен у виробництві сталі – видав у 1900 році працю «Євангеліє процвітання», де виклав доктрину капіталістичної благодійності, згідно з якою прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. доларів у соціальні програми і побудував більш як 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. доларів і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв'язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Прибічником ідеї соціальної відповідальності ділових організацій був також Роберт Вуд – президент торговельної фірми «Сіре Рьобакенд К», який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов'язання організації.

Чимало прикладів участі бізнесменів у розв'язанні соціальних проблем можна навести і з вітчизняної практики. У минулому підтримка мистецтва, створення бібліотек, благодійність тощо посідали важливе місце в діяльності українських промисловців, банкірів, представників ділових кіл. І все ж до 50-х років XX століття такі вчинки були швидше винятком, дивацтвом. Бізнесмени переважно орієнтувалися на прибуток і задоволення інтересів власників. Широковідомий вислів американського залізничного магната Вільяма Вандервільда: «До біса народ! Я працюю на акціонерів», оприлюднений восени 1918 року газетами «Нью-Йорк Тайме» і «Нью-Йорк Геральд», відображав позицію переважної більшості бізнесменів і політиків. Уважно придивившись до нашого сьогодення, можна оцінити актуальність зазначеної вище тези для багатьох представників українського бізнесу і політики.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки – нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її. Втім, деякі українські бізнесмени, не знаючи цього закону, доходять аналогічних висновків.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організації. По-перше, виникає потреба визначити відповідні пріоритети стосовно кожної базової сфери діяльності: виробництва, маркетингу, інформаційних зв'язків, корпоративної філософії тощо. По-друге, істотно змінюються основні функції менеджменту щодо планування, організації, комплектування штатів, мотивації, керівництва, комунікацій, контролю. По-третє, принципових змін зазнає сама філософія бізнесу, яка еволюціонує відповідно до інноваційних ідей та явищ постійно оновлюваного світового співтовариства.

 

Насамперед варто усвідомити, що загальній характеристиці професійної культури бізнесової діяльності має передувати коротка аналітична оцінка керівного складу “ПРОД ТОЙ”. За своєрідним «соціальним походженням» можна поділити (умовно) на дві категорії – номенклатурні і люмпенізовані.

Представники номенклатурного бізнесу – це переважно колишні представники партійних і комсомольських органів, тобто апаратно-номенклатурні спеціалісти. Їм притаманні організаторські здібності, ділова хватка, широка мережа неформальних зв’язків, а також організаційних основ підприємництва. Люмпенізовані підприємці сформувались, в основному, з тих особистостей, які не спромоглися зробити професійної кар’єри й тому залишили попередні посади, а також з тих, хто з різних причин не має професії взагалі.

У більшості випадків обидві категорії бізнесменів з накопиченими “тіньовими” грошима прийшли у легальний бізнес, започаткували й офіційно зареєстрували власні фірми. Разом з тим як ті, так і інші не уявляють собі ні загальної суті, ні, тим більше, суті культури й етики сучасного бізнесу.

Як показали результати соціологічних досліджень, на першому місці серед сукупності особистих якостей наших бізнесменів міцно тримається професійна безкультурність. Багато хто значно більш дбає про власну кишеню, ніж про власну репутацію.

Особливу увагу підприємців мають привертати біржі праці, які формуються державою. В Україні ця інституція інфраструктури ринку отримала назву державної служби зайнятості. Важливо зазначити, що у службі зайнятості не відбуваються процеси безпосередньої торгівлі таким специфічним товаром, як робоча сила. Послуги, зв’язані із забезпеченням зайнятості населення, подаються державною службою безкоштовно. На ринку праці великого значення набуває також державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різного рівня, внесків суб’єктів підприємницької діяльності та добровільних пожертвувань громадських організацій, окремих фізичних осіб і т. ін. він використовується для фінансування таких заходів: проведення профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштування, виплати тимчасової допомоги по безробіттю, створення додаткових робочих місць, фінансування інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом прав громадян.

В законі України “Про підприємництво” сказано: ст. 9 і 10 держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несуміжної конкуренції та монополізму, в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового