Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Інша причина віри в гороскопи – той факт, що багато хто з нас не настільки добре знають себе, як їм здається. І, отже, якщо наш образ неточний або містить відхилення від істини, ми не можемо виразно судити, наскільки добре нас описує гороскоп. Якщо наш Я-образ у цілому позитивний (як часто буває!), ми, природно, добре приймемо астрологічний опис, що нам лестить. Факти підтверджують це: коли людям, що скептично ставляться до астрології, дають сприятливий прогноз або опис, їхня думка про астрологію стає більше високою (Click, Gottesman, and Jolton, 1989).

Останній фактор ми вже згадували в іншому контексті (наприклад, у главі 8). Це – схильність до підтвердження, ряд механізмів, які допомагають нам зберігати наші нинішні переконання незалежно від того, вірні вони чи ні! Коли ми перевіряємо свої переконання на практиці, та схильні шукати інформацію, яка б їх підтвердила, а не спростувала. Коли ми думаємо про минулі події, ми більше схильні пам'ятати підтверджуючі факти («Так, вона – типові Терези!»), чим ті, які не сходяться з нашою думкою. А коли ми все-таки зіштовхуємося з даними, які можуть спростувати нашу точку зору, ми однаково пояснюємо їх зі своєї позиції («Ну звичайно, він не міг надійти як типовий Скорпіон, тому що в нього Місяць у Діві... «). Разом ці тенденції допомагають нам підтримувати безліч переконань, включаючи віру в астрологію, графологію й т. п. (див. також Gilovich, 1991; Reisberg, 1997).

Феномени, подібні схильності до підтвердження й ефекту Барнума, показують, чому абсолютно необхідно перевіряти свої переконання систематично зібраними емпіричними даними, а не покладатися на неформальне, неупорядковане сприйняття фактів на рівні здорового глузду (див. додаток 1). Це особливо важливо, якщо врахувати, як часто в людей бувають переконання, засновані на реальності, такі, як переконання в точності астрологічних прогнозів.

 

 

В 1940-1950-і роки особливою популярністю користувався новий підхід до дослідження особистості – використання проективних особистісних тестів (які іноді називають нестандартизованими особистісними тестами). У цих методиках випробуваному пропонується слабко структурований стимульний матеріал і досить вільно сформульоване завдання, скажемо, скласти розповідь по картинці або описати те, на що схоже чорнильна пляма. Нестандартизовані особистісні тести з'явилися на противагу надмірно структурованим тестам, описаним вище. Як ми бачили, MMPI і подібні опитувальники містять ряд шкал, що допомагають визначити, чи не бреше випробуваний експериментаторові. Однак, як указують критики, ці тести не дають ніякої гарантії того, що випробуваний не бреше самому собі. Критики стандартизованих тестів погоджувалися із прихильниками психоаналізу в тім, що глибинні шари особистості містять витиснуті бажання й несвідомі конфлікти, які недоступні при застосуванні звичайних засобів діагностики (див. главу 17). На їхню думку, ці глибинні шари не можуть бути відкриті за допомогою тверджень, використовуваних в MMPI, CPI і схожих опитувальниках.

Але як же клініцистові довідатися те, чого не знає навіть сам випробуваний? Адепти проективних методик вважають, що головне – обійти психологічні захисти, вибудувані випробуваним проти своїх власних страхаючих імпульсів і ідей. Це можна зробити, запропонувавши йому слабко структурований або двозначний стимульний матеріал. На їхню думку, під час відсутності структури, що нав'язує ззовні, випробуваному прийде структурувати матеріал самостійно, і в цієї, створеної їм самим, структурі суб'єкт мимоволі відкриє досі колишні сховані риси своєї особистості. Тестовий матеріал у проективних методиках розглядається як подоба екрана, на який випробуваний «проектує» свої сховані почуття, бажання. конфлікти й ідеї.

Існує цілий ряд відомих проективних методик. Деяким випробуваним пропонується давати словесні асоціації або закінчувати незавершені пропозиції, іншим намалювати людину, треті просять сформулювати три бажання. Ми розглянемо тільки два найбільше широко використовуваних тести – Тест чорнильних плям Роршаха й Тематичний апперцептивний тест (ТАТ).

Тест Роршаха

Швейцарський психіатр Герман Роршах застосовував для діагностування сприйняття випробуваним неструктурованих форм (Rorschach, 1921). Він використав десять карток із симетричними чорнильними плямами, деякі з яких були чорнобілими, а деякі – кольоровими, пропонував їхнім різним групам психіатричних пацієнтів і запитував, на що схоже та або інша пляма. Відповіді пацієнтів були різними залежно від їхнього діагнозу. Роршах розглядав результати своєї роботи як попередні, але, проте, розробив на їхній основі систему підрахунку й інтерпретації результатів (Zubin, Eron, and Shumer, 1965).

Проведення тесту й обробка результатів. Хоча зараз існує кілька різних систем проведення, обробки й інтерпретації тесту Popшаха, у їхній основі, є щось загальне (Klopfer et al., 1954; Exner, 1974, 1978, 1993). Випробуваному по черзі пропонують десять карток і запитують, що він бачить на картці, на що схоже ця пляма (приклад картки, подібної тим, що використаються в тесті, наведений на мал. 16. 2). Після того як всі десять плям описані, експериментатор повертається до кожної відповіді випробуваного, щоб з'ясувати, яка конкретно частина плями використалася для асоціації і які його параметри