Острозька школа

 

1 ІСТОРІЯ ВИНЕКНЕННЯ ОСТРОЗЬКОЇ ШКОЛИ

2 НАЗВА І ТИП ОСТРОЗЬКОЇ ШКОЛИ

3 БОГОСЛОВСЬКА ТА ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В ОСТРОЗЬКІЙ ШКОЛІ

4 НАВЧАННЯ В ОСТРОЗЬКІЙ ШКОЛІ

5 КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ГУРТОК АКАДЕМІЇ

6 ВІДОМІ ВИКЛАДАЧІ ТА ВИХОВАНЦІ ОСТРОЗЬКОЇ ШКОЛИ

 

 

Острозька слов'яно-греко-латинська школа (потрібно відмітити, що сучасники називали її Острозькою академією, Острозької грецькою школою, російською школою, ліцеєм.) – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа. Заснував академію у 1576 році князь Василь-Костянтин Острозький. Унікальність та оригінальність цього вищого закладу освіти виявилися й у тому, що тут уперше поєдналися два типи культур: візантійська і західноєвропейська. З Острозькою академією пов’язується ренесанс українського народу. Завдяки академії значно розширився в Україні прошарок освічених людей, які потім самі розбудовували культурні інституції.

Саме заснування академії в місті Острозі є однією з причин того, що у другій половині XVI ст. український національно-культурний рух досяг такої сили й розмірів, яких не знала наша попередня історія, а XVII ст. стало «золотим віком української культури».

Протягом 60-річного існування Острозької Академії за найскромнішими підрахунками тут здобули прекрасну на той час освіту біля 500 осіб. Вихованці академії – вчителі, літератори, друкарі, проповідники, державні, політичні та військові діячі внесли безперечно величезний вклад у національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних гнобителів.

 

 

Близько 1576-1577 років на волинських землях, в місті Острозі, була заснована православна школа, що мала найвищий на той час освітній рівень серед усіх східнослов'янських учбових закладів. Заснував її син знаменитого князя Костянтина Острозького і Слуцкой княжни Александри, відомий нам нині як Костянтин (Василь) Острозький.

Рубіж 16-17 віків в історії був дуже важким для православ'я. Після приєднання українських і білоруських земель до католицької Польщі їх культура зазнала значних змін. Польське королівство спочатку домагалося підкорення українського і білоруського народу для приросту їх територій і свого збагачення. Їх високий рівень культури перешкоджав загарбницьким планам Корони. Тому ні про яку підтримку і заохочення культурного прогресу не могло бути і мови.

В той же час через Польщу на ці землі проникали ідеї Відродження, Реформації і Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власних вищих учбових закладів, слов'яни вчилися в європейських університетах, залучаючись там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Але які б перспективи не відкривалися перед слов'янами, які займалися науковою діяльністю на чужині, вони не могли замінити навчання на рідній мові на Батьківщині. Європейські університети були доступними для одиниць. Численні протестантські і ієзуїтські школи і колегіуми, що з'являлися на білоруських і українських землях під впливом руху реформації, не могли допомогти справі, оскільки головну мету виховної діяльності такі учбові заклади убачали в зверненні як можна більшої кількості представників народонаселення в католицьку віру або протестантизм.

В Україні XVI століття церква виступала носієм вітчизняних культурних традицій і саме на релігійному ґрунті починалось зростання національної свідомості, національної ідеї. Отже, відстоювання православної церкви було своєрідною формою боротьби за вітчизняну культуру. Василь-Костянтин Острозький, як ніякий інший державник, розумів, що однією з найбільших проблем православної церкви є відсутність вищого рівня освіти в той час, коли католицьке та реформаційне шкільництво переживало свій розквіт. Починаючи з 60-х років XVI ст., у Речі Посполитій швидко з'явилися єзуїтські колегіуми. Не було нічого дивного в тому, що більшість православних магнатів і шляхти посилали своїх дітей навчатись у школи протестантські та єзуїтські. Першочерговим завданням у галузі освіти було створення православної школи вищого типу, яка б формувала кадри, потрібні для розвитку культури. Острозька академія і стала першою такою школою. Можна говорити, що завдяки В. К. Острозькому академія, маючи безперечну першість у Східній Європі, виходила і на все європейський рівень. Релігійну толерантність князя можна вважати взірцевою, під цим кутом зору він дійсно був людиною «на всі часи». Фундація церков, опіка над монастирями, турбота про рівень духовенства і вдосконалення керівництва Київською митрополією доповнювалась увагою до проблем католиків (підняття з руїн острозького парафіяльного костелу у 1582 р.), мусульман (допомога у будівництві мечеті в Острозі), покровительство іудеям тощо.

Острозька академія припинила своє існування у 1636 році. Однак результати її діяльності не зникли безслідно. Сформований тут тип вищого навчального закладу був перенесений до Києва, звідки поширився до Молдавії та Москви.

Хроніка відродження Острозької академії в незалежній Україні починається у 1994 році з Указу Президента України. Завдяки наступним указам Президента України розбудова Острозької академії набрала нових обертів.

У жовтні 2000 року Острозька академія отримала статус національного університету, а 23 серпня 2003 року був оприлюднений Указ Президента України, згідно з яким Національний університет «Острозька академія» переходив під патронат Президента України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 798, НаУОА надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу.

Острозька академія відзначена 27-м призом «За якість» від Міжнародного трейд-клубу лідерів торгівлі у Парижі за активний розвиток і впровадження норм європейської освіти в життя, а також