Острозька школа

З іншого боку, Острозька Біблія стала певною адаптацією західних традицій на українському ґрунті. І справа не лише в тому, що для її випуску скористалися технікою 53 книгодрукування, яка прийшла із Заходу. При її укладенні використовувалися як старослов’янські й грецькі тексти, що відповідало духу давньоукраїнських традицій, так і тексти, що прийшли із Заходу – чеські біблійні переклади (фактично про протестантського характеру), Вульгата, що була канонічним старозавітним текстом для католиків, можливо, також і протестантські польськомовні переклади.

Острозька Біблія стала прелюдією для появи наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. полемічноїправославної богословської літератури, написаної тогочасною українською книжною мовою, наближеною до оновленого варіанта старослов’янської мови. Ця література переважно створювалася викладачами, учнями Острозької академії або авторами, наближеними до їхнього середовища.

На початковому етапі вони виступали традиціоналістами, які апелювали до візантійських та ранньохристиянських джерел. Здебільшого це були твори неоплатонічного характеру, що цілком відповідало культурній традиції Київської держави, в якій елементи християнського неоплатонізму були представлені досить вагомо. Так, Г. Смотрицький у «Ключі царства небесного» закликав прислухатися до «світильників великих» і «стовпів церковних, учителів грецьких» Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоустого, Афанасія, Кирила, Іоана Дамаскіна та інших. Підкреслював, що саме від грецьких богословів увесь світ має богословську мудрість, без якої Рим нічого не вартий. Широко використовував твори візантійських отців церкви і твори ранньох ристиянських авторів Василь Суразький у «Книжиці в шести розділах». Це був перший у православній українській полеміці XVI ст. трактат, що торкався широкого кола дискутованих із католиками богословських питань – про сходження Святого Духа, про примат римського папи, про вживання прісного й квашеного хліба в таїнстві євхаристії, про целібат пресвітерів та дияконів, а також про чистилище.

Окрім отців церкви й ранньохристиянських авторів, на острозьких книжників справив певний вплив ісихазм, що зародився у пізній Візантії і мав помітне поширення в Болгарії. Зокрема він вплинув на представників Тирновської школи, твори яких були добре відомі на українських землях. Елементи ісихазму помітні у творах І. Вишенського, інших представників консервативного крила в українській суспільній думці кінця ХVІ – початку ХVІІ століття. Ідеї ісихазму знайшли вияв у створенні відомих монастирських обителей Скиту Манявського, Межигірського монастиря, в оновленні І. Борисковичем Дерманського монастиря. Відгуки ісихастських практик можна побачити у «втечі від світу» Г. Сковороди.

Консерватизм і зорієнтованість на візантійську та руську традиції призвели до того, що на початковому етапі острозькі книжники ігнорували філософію. Варто мати на увазі, що в традиції княжих часів філософія фактично була синонімом богослов’я. Наприклад, Галицько-Волинський літопис іменував філософом князя Володимира Васильковича за те, що той читав «святі книги» і вмів трактувати їх. Наприкінці ХVІ ст. в Україні філософію почали сприймати як «латинську науку», яка прийшла із Заходу й використовувалася католиками для захисту свого віровчення. У певному сенсі, так воно й було. У західній схоластичній традиції відбулося чітке розмежування «чистої» філософії й теології. Філософія трактувалася передусім як логічні знання, необхідні для захисту католицької доктрини, тобто вважалася служницею католицької теології. Із зрозумілих причин така філософія не могла бути прийнятою острозькими книжниками. Звідси їхня «антифілософська спрямованість». Особливо вона простежується в І. Вишенського, який закликає відкинути Аристотеля, інших філософів, а звертатися до біблійних і богослужбових текстів. Таку «антифілософську спрямованість» маємо також у «Пересторозі», інших творах, навіть у «Треносі» М. Смотрицького.

Однак незважаючи на це, йшов поступовий процес адаптації острозькими книжниками західної філософської традиції на українському ґрунті. Показовим тут можна вважати переклад Кипріаном трактату Гавриїла Севера «Синтагматікон…». Цей трактат використовував філософські методи й логічні побудови латинської теології. Адаптації культурних надбань Заходу на українському ґрунті сприяло й те, що при дворі князя В. К. Острозького панувала культурна й релігійна толерантність і діяли пред ставники різних традицій. В Острозькій А працював запрошений із Краківського університету католик Ян Лятош, якого, до речі, називали й філософом. В Острозі жив С. Пекалід автор поеми «Про Острозьку війну», яка була написана в ренесансному дусі. На замовлення князя В. К. Острозького з’явився твір «Апокрисис…», в якому простежуються протестантські мотиви. Все це вело до того, що острозькі книжники засвоювали ідеї ренесансного гуманізму й Реформації.

 

 

На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т. зв. «семи вільних (визволених за тодішньою термінологією) наук». Вони об'єднувались у два навчальні блоки: «трівіум», до складу якого входили граматика, риторика, діалектика, та «квадрівіум», в який включались арифметика, геометрія, музика, астрономія.